Тегеран - День перший - В гостях у шаха

Тегеран - День перший - В гостях у шаха

Прокидаюся від телефонного дзвінка годині о 10-ій (В голові проноситься "Мама мія (ловлю себе на думці, що не вмію ще вигукувати це перською), я ж хотіла вийти чим раніше, щоб прогулятися містом!"). Телефонує Парване, куліжанка мого друга Аміра (того самого, який прислав мені запрошення в Іран) – ми маємо з нею ще раз пройтися по моєму маршруту країною. Пірнаю під душ (нічим не відрізняється від українського), потім блискавично збираюся (благо не треба вигадувати, що вдягнути – вибір невеликий), збігаю на рецепцію, розплачуюся за проживання – і ось я вже знову на колесах по дорозі в офіс туристичного агентства.

Тим часом розглядаюся довкола. При вранішньому світі Тегеран виглядає більш привабливо – тут тобі і деревцята зростають, і подекуди зустрічаються гарні сучасні будинки.

Кілька годин проводжу перед комп’ютером з Парване – ми мудруємо, як нам з максимальною користю організувати мою поїздку, визначаємося з готелями та способом переміщення між містами. Головним засобом пересування стає літак – це зручно, швидко і відносно недорого (приблизно від 30 до 50 дол. США). Я користувалася послугами Iran Air та Iran Aseman (літають Фоккерами та Боїнгами).

Нарешті, годині десь о першій (з квитками та адресами готелів у кишені) я маю можливість роздивитися Тегеран. У моєму плані, з огляду на обмежений час, християнська церква, Палац Голестан і Музей коштовностей Ірану.

Чому раптом церква?? Їх я шукатиму практично всюди, де буватиму в Ірані. Мені завжди цікаво, як виглядають християнські осередки у мусульманському світі. Більшість, якщо не всі іранські церкви, побудували вірмени. Не став винятком і Собор Св. Саркіса, найбільший у Тегерані, збудований у 1970 році.

Однак перед тим, як зайти до церкви, я спочатку жадібно накинулася зі своїм фотоапаратом на всю рухому та нерухому дійсність Тегерану. Вулиці, автомобілі, жінки у чорних чадрах, дідусь Хомейні, навіть банальні пішохідні мости – ненаситне око моєї фотокамери ласувало усім без розбору.

Після церкви я відправилася у Мармуровий палац або Палац Голестан ("Сад троянд", є ще така поема шанованого перського поета Сааді). Збудований у 1524-1576, він є найдавнішою пам’яткою іранської столиці.

Палац зустрів мене меланхолійною безлюдністю пізнього літа – троянди у саду відцвітали, води у фонтані не було, на доріжках шурхотіло сухе опале листя… від усього віяло минулими золотими днями іранських королівських династій Каджарів і Пехлеві…

Тут у Голестані я отримала перший привіт з України – іранське подружжя, син і дочка яких навчалися у Києві, а самі чоловік з жінкою приїздили якось до своїх дітей у гості. Тому вони неймовірно зраділи, коли дізналися звідки я. Домовилися зустрітися наступного разу, коли вони завітають до нашої країни.

Найкрасивіше на мою думку місце палацу – це Дзеркальна зала, збудована за наказом Насереддин-шаха Коджара (четвертого шаха Ірану з династії Коджарів, який правив Іраном 47 років (з 1848 по 1896 рік) – це найдовше в новій історії та третє за тривалістю правління у тритисячолітній історії Ірану). Якби він жив у наш час, то неодмінно завів би собі блог на Korrespondent.net, бо полюбляв подорожувати, зокрема і європейськими країнами, і описувати свої мандрівки. Його власний репортаж про його першу подорож навіть вийшов англійською мовою у Лондоні. Саме після цієї першої поїздки у Європу у 1873 році Насереддин-шах вирішив створити щось схоже на європейські музеї у своєму палаці. Так з’явилася Дзеркальна зала та зала-музей Салям, стеля та стіни яких вкриті вражаючою дзеркальною мозаїкою і вишуканою ліпниною.

Ще однією пам’яткою палацу є "Мармурова тахта" – саме так називається ця штука перською мовою – Takht-e marmar – Мармуровий трон, який виготовили з жовтого яздського мармуру 250 років тому (1747-1751 рр.) для Алі-шаха Каджара, другого шаха Ірану. Трон знаходиться на спеціально збудованій терасі, де проходили коронації шахів династії Каджарів, а також коронація першого (самопроголошеного) шаха з династії Пехлеві, Реза-шаха, у 1925, яка також стала і останньою коронацією, що відбулася у цьому місці, адже його син, останній шах Ірану Мохаммед Реза коронував себе і свою дружину у тій самій Дзеркальній залі (тут можна подивитися неймовірно цікаву підбірку фотографій з цієї унікальної церемонії: http://il.youtube.com/watch?v=eXz_iuUh7YQ&feature=related

Оце написала і подумала – як я люблю цей блог за те, що разом з тобою, дізнаюся цікаві речі про місця, де сама побувала:)

Далі буде….