Тегеран - День перший - Політична розмова у трояндовому саду

Тегеран - День перший - Політична розмова у трояндовому саду

Отож, вдосталь намилувавшись майстерно виточеними фігурками чоловіків, жінок, фей і демонів, що підтримують двістіп’ятдесятрічний Мармуровий трон, складений всього з 65 елементів, та зробивши кілька зворушливих фото цього шедевру з трояндочками та без, я направилася до виходу, оскільки залишалося зовсім небагато часу до закриття Музею коштовностей.

Було досить спекотно, тому перед тим, як залишити територію палацу, я підійшла до автомату з холодною водою, які можна побачити в Ірані повсюди у туристичних і людних місцях (пізніше, я помітила, що завбачливі люди носять з собою пластикову пляшечку, яку наповнюють водою про запас). Поруч на лавці з якимись зошитами у руках сидів сухенький літній чоловічок. Я не помітила, щоб він якось відреагував на мене, тому досить здивувалася, коли він звернувся до мене дуже правильною англійською мовою: "Прошу у Вас вибачення, але чи можу я поцікавитися, з якої країни Ви приїхали?" Я була приємно здивована таким поштивим зверненням, і навіть дещо збентежилася. "З України"", - кажу. Чоловік на мить замислився, а потім відповів: "Скажіть, а чи змінилося якось Ваше життя після розпаду Радянського Союзу? Раніше я майже не зустрічав людей з колишнього СРСР, а зараз їх приїжджає все більше і більше…" Така інтелігента бесіда мене приємно вразила, і я сказала, що так, звичайно, змінилася, адже Україна стала незалежною державою, яка розвиває відносини з усім світом. "Ось Ви сказали, що Україна прагне в ЄС. А чи не здається Вам, що Європейський Союз у своїй політиці узгоджує усі свої дії зі Сполученими Штатами?" Тема болюча. Свого часу, 4 листопада 1979, у Тегерані було захоплене в облогу Посольство США, і більше 90 людей було взято у заручники. Войовничі студенти вимагали, щоб США вислали з країни Шаха Ірану, який саме проходив там лікування від раку. Остаточно усіх звільнили лише через 444 дні, 21 січня 1981 року, в день інавгурації Президента Рональда Рейгана. І це лише один епізод з ірано-американських відносин (до речі, третя дружина шаха, Фара Пехлеві (рекомендую відвідати її офіційний веб-сайт, де можна побачити фото цієї дійсно красивої жінки, та її чоловіка і дітей: http://www.farahpahlavi.org/), його два сини та одна дочка (друга, наймолодша, померла у 31-річному віці у Лондоні від передозування снодійного у 2001 році) нині проживають у США). Не бажаючи розпочинати досить суперечливий діалог, я відповідаю щось політкоректно-абстрактне, хоча не можу не помітити щирої стурбованості, з якою мені було задане це запитання.

Також я змушена була сказати, що мені пора йти, бо не хотілося втратити нагоду побалувати свій зір приємним блиском "справжніх друзів дівчини":). Наостанку я лише поцікавилася у свого співрозмовника, чи він бува не вчитель (зважаючи на ті зошити та на його грамотну англійську), на що дідок дуже скромно відповів: "Ні, я не вчитель, я – чоботар... І англійською я говорю не так добре, але намагаюся багато читати." Це викликає повагу...

Поки прямую до дороги, щоб піймати таксі, на паркані розглядаю жовті таблички з висловами з Корану. У мене буде більше часу сфотографувати деякі з них пізніше в Ісфахані, тому про Коран поговоримо згодом:)

З таксистом кружляємо якийсь час по центру – він чомусь ніколи не чув про цей музей, так, що я навіть почала замислюватися наскільки варто туди йти, раз про нього навіть місцеві жителі не знають, однак ця колекція залишила, мабуть, найблискучіші, у прямому і переносному значенні, враження від Тегерану. І вони заслуговують на окремий репортаж... :)