Тегеран - День перший - Корони Перської Імперії

Тегеран - День перший - Корони Перської Імперії

Сліди найвідоміших дорогоцінних каменів часто ведуть до Персії. Ось, наприклад, діамант "Орлов", найбільший (189,62 карати; приблизно з половину курячого яйця) з семи історичних каменів Алмазного фонду Росії, що прикрашає скіпетр Катерини ІІ, є рідним братом іншого діаманту під назвою "Кохінур" ("Гора світла"), який нині знаходиться у короні британської королеви Єлизавети та зберігається у Лондонському Тауері, і також є найбільшим діамантом (108,9 каратів) скарбів британської корони. Ці два камені начебто колись були частиною одного великого діаманту під назвою "Великий Могол" (787,5 карати), який у свій час (1739 р.) вивіз з Індії у Персію Надир-шах, засновник перської царської династії Афшаридів (заволоділи Персією у 17 ст. і створили величезну імперію, якої у персів не було з 7 ст.). На іншому знаменитому діаманті Алмазного фонду Росії під назвою "Шах" (88,7 каратів) вигравіювано імена його власників Низам-шаха, Шах-Джахана та Фетх Алі-шаха. У 1829 році цей камінь серед інших багатих дарів привезли російському царю Миколі І "на відкуп" вбивства представника Росії Олександра Грибоєдова (автора п’єси "Горе з розуму") у Тегерані (сталося це 11 лютого 1829 року за часів правління Фетх Алі-шаха).

Свій знаменитий самоцвіт є і в іранській колекції – "Деріанур" ("Море/океан світла") – один з найбільших (182 карати) і, завдяки своєму світло-рожевому кольору, найбільш рідкісних діамантів світу...

Але все по порядку:)

Музей дорогоцінностей, хоча і належить Центральному банку Ірану, розташований навпроти Посольства Німеччини у підвалі комерційного банку "Меллі", будинок якого сам по собі дуже схожий на музей (саме його ви бачите на фото; входу до фонду коштовностей на знімку не видно – він розташований правіше у окремому дворі). Взагалі-то в Ірані переважна більшість архітектурно-привабливих будинків належить банкам.

При вході мене просять здати усі речі у камеру схову.

Проходжу через рамку металошукача і спускаюся у підвальне приміщення. Минаю книжки та листівки на продаж, і звертаю праворуч у приміщення, яке закривається величезними воротами, як у гігантського сейфу (ми ж все таки у банку!:). І ось тут усе починається! Далі ви не можете ступити і кроку, бо вам перешкоджає ваша власна щелепа, яка тут таки з гуркотом падає на підлогу. Перед вашим зором відкривається прекрасний трон вже знайомого нам Фетх Алі-шаха (1772-1834 рр.), другого шаха династії Каджарів, сучасника Наполеона, чоловіка 158 дружин і татуся 260 дітей (з яких лише у 10 старших було 333 дітей!!!) – ви з легкістю зможете впізнати його на існуючих портретах за його довжелезною чорною, як ніч, бородою, яка начебто сягала йому нижче пояса.... Так от у цього правителя була своя тахта – Тахт-е Тавус або Павовий трон (назва походить від імені однієї з дружин шаха Тавус Таджадоле, на честь якої колишній Трон Сонця отримав нову назву), розміром десь з односпальне ліжко, увесь покритий золотом і дорогоцінними каменями, кількість яких здається ще більшою через відображення трону у дзеркальних стінах...

З цього приміщення з троном – двері у напівтемну залу, де у підсвічених виставкових вітринах виблискують справді казкові речі: прикрашені різнокольоровою емаллю і дорогоцінними каменями карафки, блюда, вази, підсвічники, кінські сідла та кільця для кінських хвостів, шкатулки, табакерки, кальяни (є один особливо красивий з резервуаром, зробленим з прикрашеного вишуканою різьбою страусового яйця; інший – прикрашений спірально викладеними рядами дрібних рубінів і вдвічі більших за них бірюзових каменів), чайнички та кавнички, золоті підноси, курильниці, ножі, мечі, кинджали (серед цих предметів я видивилася рапіру, прислану урядом Радянської Росії у 18 квітня 1926 року з нагоди коронації Рези Хана Пехлеві, засновника династії Пехлеві та батька останнього шаха Ірану), колчани, різноманітні плюмажі (такі штучки, схожі на пір’ячко, якими прикрашали капелюхи та корони), годинникові ланцюжки, брошки, пояси, пряжки... Тут я вперше побачила скриню, доверху наповнену нитками добірних перлів... Симпатичні брошки у вигляді лебедів і качки, виготовлені з крупних перлів незвичної форми.... Чаша, повністю виготовлена з рубінів... Найбільша шпінель у світі вагою 500 карат... Кинджал, прикрашений 40 шпінелями та кількома діамантами... Іранські "жовті діаманти", найбільші з яких важать 152, 135 і 123 карати... Ще одне царське крісло – Трон Надира – складається з 12 частин і прикрашене 26 733 дорогоцінними каменями (!!!) (цей трон використовувався під час коронації останнього шаха Ірану Мохаммеда Рези Пехлеві)... Три величезні царські корони, прикрашені перлами та дорогоцінним каменями, серед яких 2-кілограмова корона шахів Пехлеві, прикрашена 3 380 діамантами, загальною вагою 1 144 карати, а також майже півторакілограмова корона третьої дружини останнього іранського шаха Фари Пехлеві, виготовлена з платини і золота і прикрашена 1 469 діамантами, а також чотирма іншими видами самоцвітів (смарагдами, перлами, рубінами та шпінелями).

Інший незвичайний експонат – це золотий глобус Насереддин-шаха (мандрівника (див. мій репортаж "В гостях у шаха"), виробленого з 34 кілограмів чистого золота і 51,366 дорогоцінних каменів загальною вагою 3,656 грамів.

І нарешті – прекрасне "Море світла" – діамант "Деріанур", обрамлений 457 діамантами та 4 рубінами. Насереддин-шах дуже полюбляв цей діамант і вважав, що він був серед каменів, які прикрашали корону Кіра Великого, засновника Перської імперії... (але дослідники з цим начебто не погоджуються).

Я обійшла виставку двічі. Спочатку просто витріщалася на усю ту красу, час від часу з некультурно роззявленим ротом, а потім придбала собі невеличку книжечку з описанням окремих експонатів і пішла по другому кругу, щоб підкріпити естетичні враження інтелектуальним капіталом...

За цими лінками можна знайти додаткові відомості про музей та його коштовності, а також побачити частину описаного вище на чудових світлинах:

http://www.cbi.ir/Page/AboutTreasuryNationalJewels_en.aspx

http://www.iranchamber.com/museum/royal_jewels/national_iranian_jewels01.php

http://www.karipearls.com/iran.html

Переповнена яскравими враженнями та усе ще окутана туманом діамантового блиску, я виплила з елітарних сутінок музею у буденний сірий смог Тегерану. За квартал у невеличкому кіоску придбала собі солодкої води та дві випічки (іще одну мені запросто подарував добрий вусань-продавець:) – хотіла прогулятися, зайти кудись у парк і, сховавшись від люду, який повсюдно дотримувався мусульманського посту Рамадану, вперше за день підкріпитися і тихцем ум’яти свій сухий пайок, але години блукання по Голестану та кілометри, намотані довкола вітрин з перськими дорогоцінностями стали даватися узнаки, тому я направила свої стопи до найближчого пристойного на вигляд готелю, впала там на диванчик зі своїм рюкзаком, путівником і фотоапаратом і, блаженно посміхаючись, закрила очі....