Тегеран - День перший завершується - Символ Свободи

Тегеран - День перший завершується - Символ Свободи

Скориставшись знаменитим штірліцівським методом відновлення фізичних сил, рівно через п’ятнадцять хвилин розплющую очі. Переді мною лоббі готелю Ferdowsi Grand Hotel, названого за іменем видатного перського поета Фірдоусі, автора поеми "Шахнаме" ("Книги про царів"), якій у цьому році виповнилася одна тисяча років (недалеко на однойменній площі є також пам’ятник Фірдоусі (про перську поезію поговоримо, коли доїдемо до Ширазу, міста поетів:).

З одного боку, готель нічим не відрізняється від своїх побратимів у Європі – ті ж рецепція, магазинчики, ресторан, лоббі-бар... ті ж самі мілкшейк і капуччіно... Але щось не дає мені повністю ототожнити навколишню дійсність зі звичними вдома реаліями... Ось воно що! Це строга релігійна музика, що наповнює простір замість легкої популярної класики... .

Настає час їхати в аеропорт – на мене чекає місто Шираз. Беру таксі і прошу показати мені по дорозі якісь гарні мечеті. Таких, однак, виявилося небагато на нашому шляху, тому з вікна машини фотографую усе, що бачу – тегеранських даїшників, іранок за кермом гігантських "Прада", іранців, які, керуючи автомобілем, встигають загравати і багатозначно задивлятися на незнайомок у сусідніх автівках (це я, звичайно, про себе:).

Тут перед нам виростає велична Вежа Свободи (Бордже Азаді) – білий ісфаханський мармур на фоні вечірнього неба.... Це одна з найвідоміших і найвизначніших споруд Тегерану. Її висота – 50 метрів. Вона була збудована у 1971 році з нагоди 2500-річчя Перської імперії і упродовж восьми років (до 1979 р.) носила назву "Вежа пам’яті царів" (Борже Шах’яд). Часто її називають "Воротами в Тегеран", оскільки вона розташована на головній дорозі, що веде до міста із заходу. Повз неї також проїжджають ті, хто, як я, поспішають до аеропорту внутрішнього сполучення "Мехрабад".

Як завжди, невеличка Інтернет-розвідка відкрила дуже цікаві факти про Вежу, чи скоріше про її творця, архітектора Хоссейна Аманата. Блукаючи електронними коридорами всесвітнього лабіринту, я надибала замітку, у якій дочка архітектора ділиться історією свого батька (http://www.iranpresswatch.org/post/4051). Зокрема вона почала з того, що народилася у Лондоні у 1979 році, а виросла у Канаді, і ніколи не була в Ірані. Минулого року, вона дивилися по телебаченню новини про ситуацію та протести в Тегерані, центром яких вже традиційно стала Вежа, збудована її батьком. Хоссейну, випускнику факультету архітектури в Тегерані, було лише 24 роки, коли у 1966 році він виграв національний конкурс на проект Вежі, що була зведена через 5 років і стала символом сучасного Ірану.

Коли владу шаха було скинуто, родина Аманатів змушена була залишити Іран. Цікаво, що автор візитної картки іранської столиці сповідує не іслам, а бахаїзм (полягає у вірі у єдність Бога, єдність релігій і єдність людства). Залишивши Іран, він продовжив працювати над міжнародними проектами, спочатку у Лондоні, а потім у Ванкувері. Серед цих проектів будинки в Ізраїлі, Китаї, Самоа та Сполучених Штатах.

Ми об’їхали Вежу двічі. Година пік, дороги переповнені, і наша невеличка подорож у стрімкому русі навколо символу свободи викликали у мене асоціації з коловоротом подій, свідком яких стала Бордже Азаді упродовж своєї майже сорокарічної історії.

Ось ми і біля нашого вокзалу летовища. Примітна особливість, це те, що в усі авіатермінали входи для чоловіків і жінок окремі (з, відповідно, окремою перевіркою на безпеку).

Я швидко зареєструвалася на рейс і пройшла у зал очікування. Сіла на лавку, і тут на мене, вочевидь через банальну втому, напала неприємна парочка нудьги та фрустрації. Вслухаючись у надривно сумні наспіви Рамадану, я стала думати про те, як же вона має пройти, ця подорож, у цій далекій незнайомій країні...

Швидко вечоріло. У різні куточки Ірану один за одним відбували літаки. Незабаром піднявся у повітря і мій "Фоккер"... Прямую на південь... Що далі??