Пападокия? Это в Турции?....

Пападокия? Это в Турции?....

Ось таку сакраментальну фразу я почула від генерального менеджера п’ятизіркового кемерського готелю, а який ми направили свої находжені кападокійськими стежками ступні..
М’яко кажучи, я була шокована… Одна справа, коли при слові Кападокія брови лізли договори в моїх українських співрозмовників. Однак зовсім інша – коли про Кападокію поняття зеленого не має турок, при чому – турок освічений, який сам немало попоїздив по Європі… Ми ледь стримались, аби не розреготатися в лице шановному бею, почувши оте "Пападокія"… Цікаво, а який, насправді, відсоток громадян Турецької республіки не знає, що таке Кападокія і де вона знаходиться..
Втім, особисто я вже добре знаю, що таке Кападокія… Кападокія – це порівняно невелика місцина в Анатолії, самісінькому серці Туреччині, не схожа ні на що в світі! Ці землі - дивовижне поєднання природного феномену з драматичною історією. Кілька мега-цивілізацій освоювали ці землі, процвітали на них, потом - боролися з завойовниками, яким також до дужі прийшлася ця плодюча земля та дивовижні пейзажі. Хети, фрігійці, перси, римляни, візантійці, турки-сельджуки й турки-османи…. Всі вони залишили тут свій слід , своє "прощай", відлуння якого чула і я поміж вигорілих на сонці скель, в розписаних фресками церквах, в підземних лабіринтах, в монаших келіях та прохолодних гротах…
А, можливо, сотні тисяч пілігримів, які стікалися сюди чи не з усієї Малої Азії, з Риму та Єрусалиму, відчували якусь неймовірну енергетику цих земель – таку, яку відчувала тут я… Насправді, я не люблю пишних фраз, але, блукаючи опустілим монастирем, сотні келій якого, схожі на бджолині соти, вирубані в верхівках скель, чи вдивляючись в обличчя святих, виписаних на стінах тисячолітніх церков, чи просто дивлячись, як червоне сонце ховається за білими хвилями кападокійських скель, я відчувала – Бог існує. Я відчувала це майже фізично… Щось таки, мабуть, є в цих землях, що притягувало сюди протягом тисячоліть цілі народи.
А зараз Кападокія - це колоритні, чисті містечка з нескінченними сувенірними магазинчиками, антикварними лавками, крамничками прикрас з місцевого нефриту та інших напівдорогоцінних каменів, з ресторанчиками, в яких від душі попирувати можна на 10 доларів з носа. Це милі люди, це пристойний сервіс, це чистий громадський транспорт, який – як і в Європі – ходить чітко по графіку… Одним словом – Кападокія це суцільний позитив, джерело натхнення і прекрасних спосіб відпочити від буденності.