День Другий – Шираз – Цитадель Карим Хана

День Другий – Шираз – Цитадель Карим Хана

Місто Шираз розташоване на півдні Ірану і є адміністративним центром провінції Фарс або Парс. Саме звідси є пішли перси, адже відносно недалеко від Ширазу знаходяться стародавні столиці Перської імперії – Пасаргади та Персеполіс.

Шираз також відомий як місто поетів, квітів і вина. Це батьківщина таких знаменитих авторів як Хафиз і Сааді. Іранці також вважають Шираз містом садів, фруктових дерев і соловейків (останніх я, правда, не бачила і не чула). Тут також розташований один з найбільших нафтопереробних заводів і перша в Ірані сонячна електростанція.

Міжнародний аеропорт Ширазу, з якого почалося моє знайомство з містом, є найбільшим центром повітряного сполучення на півдні країни. Саме там десь через годину з копійками після зльоту у Тегерані і приземлився мій "Фоккер".

Я вхопила перше ж таксі, яке трапилося мені при вході з аеровокзалу, і десь хвилин за двадцять уже була біля свого готелю "Аріобарзан", названого так на честь перського військового командувача, який тривалий час успішно боровся проти експансії Олександра Македонського.

Власне той вечір мені нічим особливим не запам’ятався.

Ранок почався з континентального сніданку, після якого, взявши на рецепції карту, я вирушила на пошуки пригод.

Спочатку я пішла подивитися фортецю Карим Хана, який належав до династії Занд і правив Іраном з 1749 по 1779 роки, хоча ніколи не називав себе шахом чи царем, а використовував титул, більше близький до поняття "президент".

Під час правління Карим Хана у Персії панували спокій, безпека, мир і процвітання після сорока неспокійних і руйнівних років війни. Він також встановив відносин з Великобританією і дозволив британській "Ост-Індській компанії", акціонерному товариству, створеному в останній день 1600 року указом Єлизавети І, відкрити своє представництво на півдні Ірану.

До сьогоднішнього дня Крим Хан вважається одним з найбільш справедливих і талановитих правителів Ірану. За часів його перебування при владі Шираз був столицею країни.

Для будівництва і декорування своєї цитаделі Карим Хан найняв кращих архітекторів і художників свого часу. Династія Занд використовувала фортецю у якості царського двору, за Кажарів нею користувався правитель провінції, а після падіння династії Кажарів будову перетворили на в’язницю, заштукатуривши при цьому усі розписи. З 1977 року там іде, здається, безперервна реконструкція (все, як у нас!).

Сама цитадель складається з чотирьох 12-метрових стін десь по три метри шириною, з’єднаних 14-метровими круглими вежами, одна з яких, Вакіль, відома, як "падаюча".

Не зважаючи на те, що був лише ранок, уже було страшенно спекотно. Тому я, як належить, закутана у свій такий-сякий хіджаб, намагалася максимально пересуватися у тіні у пошуках входу до фортеці, для чого мені довелося обійти її з трьох боків. Це чомусь викликало у мене асоціацію з походом навколо Московського Кремля кілька років тому, хоча Кремль, звичайно, значно більший за Карим Ханову цитадель, при всій повазі до великого правителя, та й погодка була, що і казати, дещо прохолодніша.

Нарешті я вийшла на невеличку площу, прикрашену симпатичними газончиками з невисокими деревцями, обсадженими різнобарвними квітами, і розпис по кахлях "Рустам вбиває чудовисько" (при чому чудовисько рогате, вусате, але чомусь з характерними обрисами жіночих грудей) вказав мені на вхід до оплоту династії Занд.

У дворі цитаделі знаходиться традиційний для перської архітектури прямокутний ставок і сад. З огляду на її складну історію, у фортеці практично мало що залишилося подивитися, крім залишків розписів і композиції воскових фігур "Карим Хан приймає іноземного посла", яку охороняє офіцер туристичної поліції. Отож, ознайомившись з тим те, що було доступно огляду, я намірилися йти далі.

Перед виходом стріла статечного на вигляд чоловіка середніх літ і вирішила звернутися до нього за порадою, що краще подивитися у Ширазі у першу чергу. Чоловік люб’язно відгукнувся на моє прохання і запросив мене пройти до нього в офіс (мабуть, він був директором музею), який виявися чи не найкраще прикрашеним приміщенням в усій фортеці. На його стінах навіть збереглася стародавня, як мені здалося, позолота.

Ми погомоніли хвилин з десять про те, звідки я, чому приїхала і як надовго, "ара директор" докладно розписав мені можливий маршрут, і, красно подякувавши наостанок, я, за його порадою, вирушила на пошуки однієї з іранських святинь під назвою Шах-Чера або "Цар світла"…