День перший або як буває корисно прокидатися о шостій ранку

День перший або як буває корисно прокидатися о шостій ранку

Що ж, друзі мої, вітаю вас і себе з моєю новою подорожжю:). А могло статися так, що вітати було б ні з чим… А все тому, що хтось (руки зайняті друкуванням, щоб показати хто) інколи занадто легковажно довіряє своїй пам’яті, трошки схильної до плутання записаних у ній файлів. Одного разу це вже призвело до того, що, будучи за кордоном і майже без грошей, я приїхала в аеропорт з двома квитками на вчорашній день і довелося віддавати останні долари за те, щоб ці квитки поміняли (власне, купувати нові!), і це мало би стати уроком, щоб уважно перевіряти свої проїзні документи, але ж ні! Історія майже повторилася знову… :)

Почалося все з того, що вчора у мене пізно ввечері було тренування, після якого я прийшла додому дуже втомленою, прилягла на кілька хвилин на диванчику та й не зчулася, як заснула, з ввімкненим світлом, на всю ніч. Але ж, мабуть, саме це ввімкнене світло мене розбудило десь близько шостої ранку, і чомусь перша думка, яка, мов та лампочка, спалахнула в моїй ще темній з ночі голові, була: "А чи не перевірити мені, ну так, про всяк випадок, свій квиточок до Європи?" Дата рейсу змусила моє серце несамовито калататися, я навіть протерла очі і стала водити по квитку пальцем – сумнівів більше не могло бути – це було сьогоднішнє 29-те число! Оце так несподіванка! А я ж думала, що відлітаю завтра! Особливо потішив час рейсу – 9:35, а це означало, що мені потрібно бути в аеропорту о 7:35, тобто через півтори години… Чемодан, звичайно, не зібраний, на збори – одна година… Добре, що я хоч напередодні забрала квитки з паспортом з офісу додому, бо у мене була думка залишити їх у себе на столі до завтра…

За мить початкову приголомшеність змінила цілеспрямована та гіпердинамічна діяльність (я аж сама себе здивувала своєю моторною вправністю – складалося враження, ніби я збираюся у такі подорожі принаймні щотижня). За двадцять хвилин на підлозі виросли три чи чотири купи усіляких корисних і не зовсім речей, за десять хвилин вони були укладені у чемодан, за три хвилини було прийнято вранішній душ, за сім хвилин – висушено волосся, нафарбовано вії та припудрено ніс, і ще двадцять хвилин пішло на те, щоб змінити перед дзеркалом кілька нарядів, поки я нарешті вирішила у чому їхати.

О 7:15 я вже мчала у таксі у напрямку Борисполя, аврально радуючи своїх батьків, родичів, друзів, знайомих і колег несподіваними вранішніми привітаннями з Новим Роком. Тим, хто ще спав, було особливо приємно… :)

За дві з половиною години я сиділа у літаку, готовому до відправки до Барселони, а ще десь через три з половиною години наш літак був у пункті призначення. Далі моя подорож пролягала до Андорри, де я збираюся кататися на лижах.

Від Барселони до Андорри – 142 км. Андорра – це невеличке князівство, затиснуте між Іспанією та Францією на південному заході Європи. Її площа, всього 468 км. кв. (це ледь більше, ніж пів Києва (839 км кв.), а населення трохи не дотягує до 84 тисяч жителів. Столиця князівства є найвищим столичним містом Європи, знаходячись на висоті 1023 метри над рівнем моря. Офіційна мова – каталанська, хоча розмовляють також іспанською, французькою та португальською. Зі свого досвіду вже також можу сказати, що у готелях і ресторанах також розуміють англійську, а також деякі російські слова (на зразок "привет":)

Дорога з Барселони пролягає через мальовничі Піренейські гори. Ми їхали три години тридцять хвилин, враховуючи зупинку на перекус у гірському ресторані. Світило сонце, небо було надзвичайної блакитної глибини, де-не-де по ньому пропливали легкі білі хмаринки, фантастичні гори та старовинна архітектура навколо – надихали, настрій, особливо після метушливого передноворічного Києва, був – піднесений! Анна, наш водій, справно маневрувала звивистим гірським шляхом, а я тим часом лише встигла клацати затвором свого фотоапарату.

Незабаром ми вже були у князівстві. Я проживаю не у столиці, а поруч з нею, у містечку Канілльо. Приємно було пробігтися по ньому ввечері у світлі різдвяно-новорічної ілюмінації. Вже не терпиться побачити його при денному світлі… :))