День сьомий – місто Кашан і зіккурати, розкопані харків’янином

День сьомий – місто Кашан і зіккурати, розкопані харків’янином

30 серпня 2010 року о сьомій ранку я вирушила з Ісфахана до Тегерана, звідки я наступного дня мала вилітати до Табриза, міста, після відвідування якого я мала повертатися на батьківщину. По дорозі я планувала відвідати містечка Кашан і Кум, через які пролягає шлях від історичної до сучасної столиці. Слід сказати, що купівля ісфаханських тарілок відчутно зменшила мій бюджет, який під завершення подорожі і без того суттєво схуд, а мені ще потрібно було десь переночувати у Тегерані, дістатися зранку аеропорту, провести день у Табризі, повернутися назад, переїхати до іншого аеропорту і ще придбати сувеніри… Іншими словами, довелося дещо підзатягнути пасок, особливо з огляду на те, що "західні" кредитні картки, типу "Віза", "МайстерКард" і такі інші, в Ірані знадобляться хіба що у якості лінійки, щоб рівненько підкреслити якийсь особливо влучний вислів у томику віршів Хафиза, які ви, можливо, читатиме на ніч, чи ножика, щоб акуратненько розкрити конверт, у якому адміністрація готелю може підготувати для вас рахунок, але тільки не за їхнім прямим призначенням – ними не можна розплачуватися у магазинах і по них не можна отримати готівку у численних банкоматах чи банках.

Як би там не було, але якась сама грошей на поїздку у мене ще залишалася, а тому відвідування Кашану відбулося, і воно було варте того.

Кашан – це невелике містечко, у якому проживає близько 300 тисяч людей. Кажуть, що начебто саме звідси походять три царі, або три мудрі чоловіки, або три волхви, які, свого часу попрямували за зіркою, що привела їх до Віфлеєму, щоб принести новонародженому Ісусу дари на Різдво. Правда це чи вигадки, але присутність Кашану у цій історії свідчить про престиж цього місця на момент виникнення оповідки.

У Кашані також знаходиться гробниця часто згадуваного у моїх замітках Шаха Аббаса І, найвеличнішого правителя династії Сефевидів (дати життя: 27 січня 1571 року – 19 січня 1629 року).

Місто зустріло мене фонтаном у вигляді старовинного зіккурату (від вавилонського "вершина гори"; це такі ступінчаті піраміди, типові для шумерської, ассірійської, вавилонської та еламської культури), адже Кашан відомий тим, що на його території знаходиться Тепе-Сіалк ("пагорб Сіалк"), археологічний пам’ятник, де знайшли залишки двох зіккуратів епохи неоліту (останній етап кам’яного віку) та початку бронзового віку (найдавніші знахідки відносять до 5500-6000 років до н.е.). Ви будете ще більше вражені, коли прямо зараз дізнаєтеся, що ці стародавні споруди першим розкопав французький археолог українського походження Роман Гришман, який був піонером археологічних досліджень в Ірані. А народився він 3 жовтня 1985 року у славному місті Харкові, звідки у віці 22 років переїхав до Парижу вивчати археологію та іноземні мови. Артефакти, знайдені Романом Гришманом і його помічниками, сьогодні можна побачити у найвідоміших музеях світу, таких як Лувр, Британський музей, Метрополітен-музей у Нью-Йорку та Національний музей Ірану, а також у приватних колекціях. До самого зіккурату я не пішла, але під кінець поїздки зробила кілька його знімків здаля.

Оглядини ж самого міста розпочалися зі знайомства з історичною мечеттю Ага Бозорг, збудованою наприкінці 18-го століття, у якій сьогодні також знаходиться медресе (релігійна школа), про що свідчить відповідна табличка. Можливо там і ведуться якісь богослужіння, але виглядала вона зовсім пустинною…

Після цього я відвідала іншу, меншу за розмірами, але більш пожвавлену мечеть, незважаючи на те, що вона виявилася якимось поминальним місцем. Пізніше, я з’ясувала, що це була усипальниця захопленого у рабство перського солдата Абу-Лулуи, відомого тим, що у сьомому столітті він позбавив другого сунітського халіфа Умара аль-Хаттаба, друга пророка Мухаммада, після чого він втік і переховувався у Кашані. Перед входом до мечеті спав чоловік – явище досить поширене в Ірані. Там я також зробила симпатичний портретний знімок перської дівчинки в білій чадрі у дрібну квіточку.

Потім я оглянула історичні будинки або, як їх тут називають, "палаци" (тому Кашан і відомий як "місто палаців"). Перш за все, це дім заможної родини Табатабеїв, збудований у 1840-х роках з великим внутрішнім двором, витонченою ліпниною, чудовими розписами та елегантним вітражним склом. Архітектором цього будинку, як і кількох інших, був уславлений у Персії зодчий Устад Алі Мар’ям, який, до речі, розпочав свій творчий шлях у якості учня у згаданій кашанській мечеті Ага Бозорг.

На вході до будинку нас привітав плакат з уже знайомою вам дівчинкою у хіджабі, на якому написано: "Носіння чадри – це закон у нашій країні. Поважайте закон."

Тут же я вперше побачила "жіночу" (більш легку та вишукану") і "чоловічу" (більш важку та простішої форми) дверні ручки. Колись якщо до господи приходила жінка, то вона стукала жіночою ручкою (відповідно звук був менш грубим), і її виходила зустрічати жінка, і навпаки – коли було чути більш гучний "чоловічий" звук, то до дверей підходив чоловік.

Наступним став будинок родини Боруджердіїв, спроектований тим же Алі Мар’ямом для нареченої глави сім’ї, яка походила з роду Табатабеїв. 150 робітників будували цей дім упродовж цілих 18 років. Результат їхньої праці вважається справжнім шедевром перської архітектури…

Також я ще подивилася історичний будинок-музей, де можна було ознайомитися з побутом, наскільки я зрозуміла, небідних і освічених, судячи з кількості книг, жителів Кашану. Там же я побачила, як витинають перські килими.

На завершення програми перебування у Кашані я побувала у чудовому і одному з найзнаменитіших іранських садів Бадж-е Фін, який відомий тим, що у його банях у 1852 році було вбито колишнього вже на той час прем’єр-міністра Аміра Кабіра за наказом Насереддин Шаха, який всього лише у 1848 році зійшов на Павиний трон завдяки тому ж Аміру Кабіру. Ця людина досить знана в Ірані – його іменем названо одну з центральних вулиць Тегерану і навіть Тегеранський технологічний університет.

Кажуть, що ставок і розміщення фруктових дерев у цьому незвичайному саду були спроектовані самим Шахом Аббасом, хоча сам сад було засновано 7000 років тому.

На шляху до автобусної станції я також мала нагоду пофотографувати досить пристойні сучасні будинки Кашану, деякі з яких можуть позмагатися за пишністю з історичними, а також зробила кілька знімків тих самих тисячолітніх зіккуратів, розкопаних харків’янином Гришманом…

Попереду була дорога на Тегеран…