День четвертий в Андоррі – Перший день року – релакс…

День четвертий в Андоррі – Перший день року – релакс…

Перший день Нового року… Його я розпочала як уже досвідчений знавець заплутаних гірськолижних хайвеїв Грандваліри – я вже добре орієнтувалася по карті, у мене з’явилися улюблені траси, але при цьому ще залишалися місця, де я не встигла випробувати свою майстерність, і саме їхнім пошуком і перевіркою на складність я й зайнялася.

Особливих планів у мене на цей день не було, окрім традиційного відпочинку від новорічного святкування напередодні через спілкування з природою під час катання та обіду у Пас-де-ла-Каса з моїм новими андоррськими друзями Давідом і Наталі та їхніми дітьми.

Сонце у той день, ймовірно добряче посвяткувавши на Новий рік, теж частково відпочивало, час від часу ховаючись за хмарами.

У своєму першому репортажі я вже розповідала про Грандваліру в цілому. Спочатку саме так її і сприймаєш – як щось величезне і неподільне. Але згодом починаєш розрізняти окремі регіони катання у межах цього гірськолижного монстра (нагадаю – найбільшого у Піренеях). Отож, на схили Грандваліри можна потрапити з п’яти містечок, які йдуть у такому порядку, починаючи з Андорри ла Вейя (так називається столиця, на відміну від усієї країни): Енкамп (фунікулер), Канілльйо (кабінний підйомник), Ель Тартер (кабіни), Солдеу (кабіни), Грау Роїг (крісельники) та Пас-де-ла-Каса (крісельники). Кожен з відповідних цим містечкам секторів по-своєму цікавий, але якщо ви початківець, то вам більше підійде Сольдеу – там є велика зона катання для дебютантів, а також Канілльйо з кількома спусками для тих, хто вчиться кататися на лижах чи сноуборді, та дитячими гірками. Більш досвідченим сподобається Пас-де-ла-Каса – тут знаходиться особливо багато "червоних" трас, є спеціально обладнані траси для професіоналів, а також траси “hors pistes” ("поза лижнею") для особливо майстерних любителів гострих відчуттів). Однак, усі ці сектори дуже зручно сполучені між собою, і ви зі своїм єдиним скіпасом можете вільно переїжджати з одного в інший по горах, незалежно від того, де саме ви проживаєте. Між містечками окрім рейсового автобуса також курсує скібус, начебто безкоштовний, але я ним жодного разу не користувалася.

Що стосується національності відпочиваючих, то на Грандваліру з’їжджаються з усієї Європи – тут, звичайно, особливо багато іспанців і французів, але було часто чути і британську англійську, німецьку, голландську, польську та інші мови. Це місце також досить популярне серед росіян. Катаються усі – від мала до велика, при цьому, якщо ледь не трирічні діти на лижах вже нікого не дивують, то мені було досить незвично бачити значну кількість літніх людей, для яких, до речі, на Грандвалірі з певного віку, так само як і для найменшої дітвори, передбачені значні знижки. На лижні, бувало, зустрічалися представники як однієї, так і іншої вікової категорії, за якими було непросто, а інколи неможливо угнатися!

Це був мій третій день катання – той момент у часі, коли мені зазвичай починає хотітися нових вражень (щойно я заводжу цю пісню у компанії інших любителів швидкісних сніжних спусків, вони починають робити великі очі, трясти у розпачі головою, мовляв "ну як же так! лижі/дошка – хіба ж це можна проміняти на якісь банальні витрішки! ми б у тих горах тижнями сиділи!", і все ж… :) Розповідь про мою наступну подорож зазвичай розсіює їхній розпач і вони починають схвально чи принаймні розуміюче посміхатися…

Отож, я вже почала з нетерпінням чекати наступного дня і поїздки до древньої землі вільнодумних катарів, полігону жорстоких Альбігойських воєн, і стародавнього свідка тих далеких часів фортеці Каркассон…