Вашингтон. Просто Вашингтон.

Вашингтон. Просто Вашингтон.

Наступного дня зранку ми з’їздили за місто до Центру Стівена Удвар-Хазі, де розмістилася друга частина Національного музею авіації та космонавтики, якому буде присвячено наступний репортаж, і десь опівдні повернулися до Вашингтона.

Спочатку ходили пішки. Наша прогулянка розпочалася від меморіалу Франкліна Рузвельта, 32-го президента США, який поєднує у собі як пам’ятник великій людині, так і велике художнє відтворення цієї людини та її епохи, адже цей меморіал вважається вершиною творчості його автора скульптора та ландшафтного дизайнера Лоренса Холприна. Хоча Франклін Рузвельт був президентом у 1933-1945 роках, комплекс, присвячений його пам’яті, було завершено тільки 2 травня 1997 року, коли його офіційно відкрив президент Білл Клінтон. Він складається з чотирьох символічних "залів", які відображають чотири терміни перебування Франкліна Рузвельта на посту президента Сполучених Штатів (як ви знаєте, Рузвельт - це єдиний президент США, який обирався на цю посаду більше двох разів та ще й підряд). Скульптури комплексу, створені за фотографіями рузвельтівської доби, відображають 12 років історії США і включають два пам’ятники Рузвельту, один з яких відтворює знаменитого президента разом з його улюбленою собакою шотландським тер’єром Фалою, а другий, поставлений пізніше, показує Рузвельта, який з 39 років страждав на поліомієліт, у колісній колясці. Ще тут можна побачити скульптуру Першої леді Елеонори Рузвельт, сцени Великої депресії, як наприклад "Черга за хлібом", а також штучний водоспад. На стінах меморіалу також написані запропоновані Рузвельтом у 1941 році "чотири свободи" (свобода слова, свобода віросповідання, свобода від нестатків і свобода від страху (як говорив Рузвельт, "нам немає чого страшитися, крім самого страху"). Розробники меморіалу також хотіли, щоб він був доступний для людей з різними фізичними особливостями, та навіть зробили надписи за допомогою шрифту Брайля (однак, кажуть, деякі з них розміщені так високо, що до них не зможе дотягнутися навіть дуже висока людина).

Оглянувши меморіал Рузвельта, ми пішли під квітучими вишнями вздовж ставка Тідал-Бейзін. На іншому його березі розмістився неокласичний Меморіал Томаса Джефферсона (1743-1826 рр.), одного з американських батьків-засновників, основного автора Декларації про незалежність США (1776 р.) і третього президента Сполучених Штатів (1801-1809 рр.). Втім, ми прямували в інший бік, до Меморіалу Лінкольна. По дорозі нам трапився японський кам’яний ліхтар, якому, як виявилося, понад 300 років - він був колись подарований послом Японії місту Вашингтону з нагоди відзначення річниці підписання Японсько-американської угоди про мир і дружбу у 1854 році командором Метью Перрі, який, як вважається, відкрив Японію Західному світу.

Слід сказати, що у центрі Вашингтона тягне дивитися не лише по сторонах, але і вгору, адже над ним часто і досить низько пролітають реактивні літаки, заходячи на посадку в Національному аеропорту ім. Рональда Рейгана. Кажуть, що ці повітряні маршрути зберігають через їхню туристичну привабливість - коли літак наближається до центральної частини Вашингтона, усі пасажири переміщаються на його лівий борт, щоб роздивитися серце американської столиці з повітря.

Ось так, гуляючи, ми дісталися меморіалу Авраама Лінкольна. На жаль, ми не змогли помилуватися відображеннями вашингтонських пам’яток у знаменитому Дзеркальному ставку (Reflecting Pool), найбільшому у Вашингтоні (618м на 51м) і створеному у 1922-23 роках, оскільки його осушили для чистки. Уявляю собі радість, яку ця звістка викличе, серед інших, у багатьох мандрівників-блогерів, які у своїх подорожніх замітках бідкаються про те, що Форрест Гамп навряд чи зміг би пробратися на зустріч своїй коханій Дженні через ті зарості ряски та бруду, якими колись щедро було вкрите дзеркало ставка.

Біля Меморіалу Лінкольна традиційно було багато людей. Збудований у формі грецького доричного храму, меморіал містить величезну статую Авраама Лінкольна, який сидить, поринувши у державні думи, у широкому кріслі, розміщеному на постаменті. Авраам Лінкольн (1809-1865), 16-й президент США, найбільше відомий тим, що він скасував у Сполучених Штатах рабство. На стінах меморіалу також можна прочитати слова з двох його найбільш відомих промов (Геттісбурзького звернення та Другого інавгураційного звернення). Власне, зі сходів цього меморіалу було також проголошено багато знаменних промов, однією з найвідомішим з-поміж яких є промова Мартіна Лютера Кінга "Я маю мрію" 28 серпня 1963 року під час демонстрації на завершення Маршу до Вашингтона за робочі місця та свободу. У 2007 році Американський інститут архітекторів поставив цей меморіал сьомим у списку найулюбленіших витворів архітектури Америки.

Після короткої перерви на полуденок в Арлінгтоні, ми поїхали дивитися Джорджтаун, передмістя Вашингтона, названого так на честь англійського короля Георга ІІ. Містечко, яке сьогодні є частиною Вашингтона, славиться тим, що воно з’явилося ще до офіційного створення американської столиці у 1751 році (тут, наприклад, можна побачити найдавнішу споруду у Вашингтоні, Старий кам’яний будинок, 1765 року). У Джорджтауні також полюбляють селитися заможні вашингтонські громадяни та іноземні дипломати (українська дипломатична місія знаходиться саме там).

Перш за все ми побували у грандіозному Національному соборі Вашингтона, який офіційно називається Кафедральна церква святих Петра та Павла. Це шостий найбільший собор у світі та другий найбільший у Сполучених Штатах, а також четверта найвища споруда у Вашингтоні. З його верхнього поверху, на який можна піднятися сучасним ліфтом, відкривається чудова панорама міста. Спорудження цієї величної церкви розпочалося 29 вересня 1907 року, коли у присутності президента Теодора Рузвельта було закладено її наріжний камінь, а закінчилося лише у 1990 році, коли до оздоблення собору було додано останню декоративну деталь у присутності президента Джорджа Буша старшого. Собор славиться своїми витонченими вітражами, серед яких є один, який особливо добре вписувався у космічну тематику нашої мандрівки - вітраж, присвячений висадці людини на Місяць - всередині цього вітражу знаходиться фрагмент каменю, доставленого з природного супутника нашої планети. Розміщення цього вітражу у Національному соборі у 1973 році стало, як зазначається на відповідному виставковому стенді Собору, "вшануванням дослідження людством Божого Всесвіту". До речі, при виході ми наткнулися на лавку, обшивка якої також носила космічні мотиви.

Національний характер Собору підкреслюється прапорами штатів, вивішеними уздовж центрального нефу, та зображеннями офіційних печаток американських штатів на мозаїчній підлозі церковного нартексу. Як-не-як, а з цим Собором пов’язано багато визначних, радісних і сумних, загальнонаціональних для США подій, меморіальних служб і президентських молебнів. Свою останню службу у ньому відслужив також уже згаданий Мартін Лютер Кінг, перед тим як наступного тижня, 4 квітня 1968 року, обірвалося його життя.

Після Собору ми відвідали пам’ятник Тарасу Шевченку. Відповідно до надпису на монументі, він присвячений звільненню, свободі та незалежності усіх поневолених народів. Скульптуру було відкрито 27 червня 1964 року на відзнаку 150-річчя з дня народження поета, при чому для цього Конгрес США прийняв спеціальний закон, підписаний 13 вересня 1960 року Президентом Двайтом Ейзенхауером, який і відкрив цей пам’ятник у 1964 році. На постаменті викарбувані слова з віршів Шевченка, зокрема і з його поеми "Юродивий" 1857 року, які допомогли отримати згоду місцевої громади на встановлення пам’ятника "Барду України":

Коли
Ми діждемося Вашінгтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!

У Джорджтауна є не лише обличчя, його чепурна архітектура, затишні парки та шляхетні посольські квартали, але і смак! Це – джорджтаунські капкейки (чи просто кекси по-нашому), за можливість поласувати якими люди готові відстоювати у довжелезних чергах і переплачувати за смаковиту місцеву принаду, скільки б за неї не просили!

Якщо вам заманеться скуштувати чудо-кекси, відправляєтеся прямо на центральну вулицю Джорджтауна – М Стріт. Заодно зможете також подивитися Посольство України у США, яким нам, українцям, можна справді гордитися. Вочевидь, Уряд України заслуговує всілякої похвали за те, що в останній день 1992 року він придбав цю історичну споруду, колишній будинок Фореста-Марбері, з видом на річку Потомак, де 9 березня 1791 року відбулося історичне підписання угоди між Джорджем Вашингтоном і 19-ма землевласниками власниками про надання їхніх земельних ділянок для заснування нової столиці. Отож можна сказати, що українське посольство розмістилося у будинку, де фактично відбулося народження федеральної столиці Сполучених Штатів.

Ознайомлення з Вашингтоном, звичайно, було б неповним без відвідування меморіального обеліску, присвяченому першому президенту Сполучених Штатів Джорджу Вашингтону (1732-1799 рр.), "першому у війні, першому у мирі та першому у серцях своїх співвітчизників". Виявляється цей обеліск, будівництво якого розпочалося у 1848 році, а завершилося у 1884 році, свого часу був найвищою спорудою у світі (понад 169 метрів), відібравши цей титул у Кельнського собору, висота якого 144,5 метрів. Монумент Вашингтона утримував першість до 1889 року, коли у Парижі було споруджено 324-метрову Ейфелеву Вежу. Комусь велетенська споруда меморіалу нагадує олівець, а для мене це справжнісінька ракета – як символ рушійної сили американської нації.

І на завершення ми подалися до Білого дому, офіційної резиденції президента Сполучених Штатів. У цьому будинку, спорудженому між 1792-им і 1800-м роком, проживали усі американські президенти починаючи з Джона Адамса, який змінив на посту Джорджа Вашингтона. Завдяки ранній весні та нічні порі, яка турботливо огорнула у той пізній час Вашингтон, Білий дім у мене асоціюватиметься з духмяним ароматом магнолій, яким було просякнуте повітря у прилеглому парку, і вогнями нічного міста, що пробивалися крізь гілля дерев. Осторонь політики, мені це місце видалося надзвичайно романтичним… : )