Мис Канаверал

Мис Канаверал

Том Вульф, автор книги про народження американської космічної програми та перших сімох астронавтів "The Right Stuff" ("Справжній характер" або російською як "Парни, что надо" (за цією яскравою книгою знято не менш блискучий однойменний фільм, просякнутий елегантно-насмішливим гумором, особливо щодо космічного суперництва між СРСР і США), присвятив Мису Канаверал цілу главу, яка починається такими словами: "Мис Канаверел – це у Флориді, але це не та частина Флориди, з якої вам би хотілося послати додому листівку". Ні, пише далі Том Вульф, Мис Канаверал це вам не Маямі Біч, Мис Канаверал – це Какао Біч, це курортне містечко для того народу, який не може дозволити собі курортні містечка далі на південь.

Хоча за п’ятдесят років з часу тих подій, які описує Вульф, ця місцевість дещо змінилися, не в останню чергу завдяки присутності на її території космічного центру, але атмосфера залишилися приблизно така ж – ви не побачите тут натовпів відпочиваючих чи вервечок нічних клубів вздовж доріг, які б сліпили мерехтливими неоновими вогнями та вивергали дискотечні децибели. Життя тут протікає повільно, людей, які б прогулювалися на вулицях, майже ніде не видно, а величезно-неосяжно-довжелезні пляжі виглядають такими ж запустілими…

Географічно Мис, назву якого перекладають як "зарості цукрової тростини", знаходиться на атлантичному узбережжі США на схід від острова Мерріт, від якого його відділяє затока, що носить назву Бананової річки. Мис є частиною Космічного узбережжя (Спейс Коуст), однак знаменитий космодром ім. Кеннеді знаходиться не на ньому, а саме на острові Мерріт, втім назва "Мис Канаверал" як синонім космічного центру, прижилася більше (а сам мис з 1964 по 1973 роки називався Мисом Кеннеді).

Недивно, що тут на Мисі усе так чи інакше пов’язано з космічними справами. Ми, наприклад, проживали у містечку під назвою The City of Cape Canaveral (Місто Мис Канаверал), поруч з Какао Біч, у готелі, що знаходиться на Астронавт-авеню. Через дорогу від нас розмітилися якісь склади Об’єднаного космічного альянсу, компанії, яка зібрала під своє крило численні розрізнені контракти, що обслуговують програму космічних човників. Неподалік знаходиться невеличка крамничка, де за помірні, як для Америки, ціни можна розжитися на невибагливі космічні сувенірчики (ось я дуже доречно придбала там собі стильний тематичний картуз з орбітером, що злітає у космос, над козирком).

Наступний після прибуття з Вашингтону день ми вирішили відпочити від перельотів, переїздів і перебігів та провести його на пляжі. Було досить спекотно, але вітряно. Пляж на Мисі – майже дикий, готелі розташовані на значній відстані від води, ніяких тобі приватних пляжів, але і ніяких кабінок для перевдягання, а для того, щоб попоїсти, довелося пройтися хвилин з двадцять, щоб дістатися єдиного на цих надцяти милях добірного океанічного піску фаст-фуду. Поруч нам також вдалося роздобути лежаки за п’ять доларів з носа на день.

День ми провели у медитативному спостеріганні атлантичних хвиль, чайок і людей, які віддають перевагу більш спокійному у порівнянні з південнішими курортами відпочинку.

Повертаючись з океану до готелю, ми роздивлялися місцеву архітектуру, фотографували усіляку живність, яка траплялася по дорозі, знову дивувалися, що майже не зустрічали ніде людей, аж поки нас не осінило, що американці та автомобілі – це неподільне поєднання, і тут просто мало хто ходить пішки… :)