Ворота в космос - Космічний центр ім. Кеннеді

Ворота в космос - Космічний центр ім. Кеннеді

Пам’ятаєте мультик про песиків-мушкетерів, де Микола Карачинцев озвучує д’Артаньяна, і його песик-герой з повними запаморочливого щастя очима співає пісню, що починається словами: "О, наконец, настал тот час!"? Приблизно у такому ж настрої я зустріла ранок того дня, коли нарешті мала здійснитися моя давнішня мрія побувати на космодромі. Найцікавіше, що рік тому, ледь не день у день, я сиділа у швидкісному японському поїзді "Сінкансен", що прямував з Токіо до Осаки, і обговорювала з одним зі своїх супутників тему польотів на Місяць, космічних шаттлів і ракет. Під час нашої розмови мимохідь було згадано про те, що космічний центр на Мисі Канаверал відкритий для відвідувачів, і туди можна з’їздити на екскурсію. Не скажу, що я тоді серйозно задумалася про таку подорож.

Однак того ж року моє захоплення героями космосу набуло більш чітких обрисів завдяки тому, що, сходивши восени на черговий семінар Іцхака Пінтосевича з особистісного розвитку, я взяла на себе зобов’язання писати щодня короткі історії про жінок-астронавтів, що врешті наштовхнуло мене на думку: "А чому б і не побувати у місцях, звідки починається дорога до космосу?" Скориставшись порадою британського мільйонера Річарда Брендсона, власника компанії "Virgin Galactic", що розробляє транспорт для комерційних космічних польотів, який завжди каже "якщо тобі прийшла у голову ідея, то просто візьми і зроби це" (а раз він заробив мільйони, то, мабуть, до його поради варто прислухатися), я вибрала зручний і цього року ювілейний (квітень 2011 року – 50-річчя польотів людини у космос і 30-річчя польотів космічних шаттлів) час для поїздки і просто зробила собі американську візу та замовила авіаквитки.

І ось ми вже мчимо в автомобілі на шляху до космічного центру. Проживання у нашому готелі на Астронавт-авеню включало у себе бонус у вигляді безкоштовного трансферу до космодрому та назад. Ми вгадали з погодою – було трішки хмарно, тож не довелося шкодувати за пляжем і можна було комфортно перебувати на відкритому повітрі спекотної Флориди.

Наш водій виявився на диво добре обізнаний з космічною тематикою і встиг нам багато розповісти і показати за ті двадцять хвилин, які зайняла наша поїздка до космоцентру.

Найперше, у чому ми змогли переконатися, це те, що Мис Канаверал – це дійсно природний заповідник. По дорозі нам трапилося багато диких птахів, а особливе враження справили справжнісінькі живі алігатори, які повзали по берегах каналу вздовж космічного центру або повагом плавали у воді.

Приїхавши на місце, ми придбали собі квитки та подалися на зупинку автобусу, який мав доставити нас до оглядової вежі, з якої можна було побачити два стартових майданчики, на одному з яких стояв підготовлений до свого останнього космічного старту шаттл "Індевор". Взагалі, космічний центр пропонує величезну кількість програм: це і звичайна екскурсія, яка включає згаданий трансфер до оглядової вежі, музей програми "Аполлон-Сатурн V" і відвідування симулятора запуску космічного човника, і тематичні екскурсії "Мис Канаверал: тоді та зараз", "Мис Канаверал: сьогодні та завтра", і зустрічі та ланчі з астронавтами, і фільми у кінотеатрі IMAX, та навіть можливість перевірити себе на придатність до космічного польоту і провести півдня за програмою підготовки астронавтів.

Таке різноманіття цікавих справ приваблює величезну кількість людей – незважаючи на те, що ми приїхали у звичайний робочий день, нам довелося вистояти хвилин тридцять у черзі, щоб сісти на один з 44 автобусів, які обслуговують відвідувачів центру. Втім, тут потурбувалися про те, щоб навіть стояння у черзі проходило з користю – наприклад можна уважно роздивитися карту Мису, а також почитати про основні віхи історії, яка твориться у центрі ім. Кеннеді, серед яких також відзначено і польоти астронавта Ейлін Коллінз, ветерана чотирьох космічних польотів (між якими вона встигла народити двох дітей – пам’ятаю, як вона розповідала в одному з інтерв’ю про те, як вона, штовхаючи поперед себе коляску з дитиною однією рукою, другою тримала розкритий посібник з польотними процедурами шаттла, які їй потрібно було вивчити), відомої як першої жінки пілота та командира космічного човника. Зокрема, саме Ейлін командувала першим польотом космічного шаттла, який відбувся після загибелі човника "Колумбія" 1 лютого 2003 року.

Над усім ландшафтом космічного центру домінує Будинок вертикальної збірки (Vertical Assembly Building) (величезна кубічна будівля з американським прапором (полоси якого приблизно шириною з дорожню смугу) і логотипом НАСА на ній), який був споруджений для складання ракети "Сатурн V", що використовувалася американцями для польотів на Місяць. Зараз у ньому збирають воєдино космічний шаттл, дві твердопаливні ракети (білі) та зовнішній рідкопаливний бак (оранжевий), які використовуються для його виводу на орбіту. Усім цікавим, хто захоче власними очима подивитися на те, що відбувається за найбільшими у світі воротами цього будинку, які повністю відкриваються за цілих 45 хвилин (саме з цих воріт шаттл з приєднаними до нього ракетами та зовнішнім баком розпочинає свою шестигодинну поїздку до стартового майданчика на величезному до нещодавна найбільшому у світі гусеничному транспортері) доведеться для цього поступити на роботу в НАСА або постаратися стати членом уряду Сполучених Штатів.

Поруч розмістився Центр управління запусками, чотириповерхова приземиста у порівнянні зі своїм велетенським сусідом споруда, з якої сьогодні здійснюється контроль за космічними стартами спейс-шаттлів.

Від Будинку вертикальної збірки відходить такий собі вимощений гравієм суперхайвей, яким користується лише два транспортних засоби – дві гусеничні мобільні платформи, які перевозять космічні шаттли з прискорювачами та рідкопаливним баком на один з двох стартових майданчиків, відомих як Launch Pad 39А і Launch Pad 39B.

Прибувши на оглядовий майданчик і піднявшись на вежу, я зрозуміла, що безкінечно можна дивитися не лише на воду, вогонь і на інших людей, зайнятих ділом, але і на підготовлений до старту космічний корабель. Особисто у мене це видовище викликало величезне натхнення. До того ж, запуск "Індевора" з місією STS-134 став для мене пізніше справжнім подарунком, бо відбувся прямо на мій день народження, 16 травня (повернення очікується 1 червня). Екіпаж корабля складається з шістьох астронавтів під командуванням Марка Келлі (8 січня цього року (2011) на його дружину, конгресмена від штату Аризона Гебі Гіффордс (третю жінку в історії штату, обрану на цю посаду) під час її зустрічі з виборцями було здійснено збройний напад, під час якого загинуло шестеро людей, а сама Гебі отримала серйозне поранення в голову). Примітно, що у Марка Келлі є брат-близнюк Скотт Келлі – теж астронавт, який командував Експедицією 26 на Міжнародній космічній станції, і сам відносно нещодавно, 16 березня, повернувся з космосу. Марк і Скотт – єдині в історії космонавтики брати, та ще й близнюки, які обоє побували у космосі.

Хоч я і не надивилася вдосталь на готового до злету космічного птаха, все ж потрібно було рухатися далі. Перед тим як сісти в автобус, ми підкріпилися космічним "морозивом майбутнього" у формі дрібних різнокольорових кульок (сумніваюсь, однак, що саме таким ласують комічні мандрівники – воно ж розлетиться по всьому космічному кораблю чи станції, щойно ви його відкриєте у невагомості!:)

Наступною зупинкою став центр "Аполлон-Сатурн V", який розповідає історію американської програми польотів на Місяць. Думаю, зайве і говорити про те, що він зайняв своє достойне місце у списку моїх улюблених музеїв поруч з Аерокосмічним музеєм у Вашингтоні.

Вже сам вхід до музею – це справжня пригода. Вас якийсь час тримають перед закритими дверима, підігріваючи вашу цікавість, а коли ви заходите до першої зали, то одразу потрапляєте в атмосферу 1960-х років, коли розвивалася програма "Аполлон", завдяки кінокадрам і музиці тих років. Друга зала обладнана, як центр управління польотами з рядами пультів, за якими сиділи інженери, відповідальні за різні аспекти космічного польоту. Щойно відвідувачі заходять до цієї зали та займають свої місця, як ці пульти оживають, і ви маєте можливість побачити та почути, як відбувався запуск ракети "Сатурн V", створеної батьком американського ракетобудування Вернером фон Брауном, і навіть відчути вібрації від її гуркоту. Таким чином ви стаєте свідками старту першої навколомісячної місії "Аполлон-8", екіпаж якої у складі астронавтів Френка Бормана, Джима Ловелла та Білла Андерса 21 грудня 1968 року вперше відправився до природного супутника Землі. Після запуску до присутніх з екрану звертається сам Джим Ловелл, пізніше командир "Аполлону-13", який запрошує усіх ознайомитися з експозицією музею.

Наступна зала приголомшує своїм розмахом. Навіть моя сестра Оксана, медик за освітою, яка цікавиться космонавтикою приблизно так само як гіперболічною геометрією, не могла приховати свого захоплення – у центрі цієї зали розміщена розкладена на свої три ступені 110-метрова ракета "Сатурн V" (навіть Велика лаврська дзвіниця має висоту 96 метрів!), 10 метрів у діаметрі, разом з конусоподібним командним модулем і місячним апаратом! Вздовж ракети розвішені логотипи усіх місій програми "Аполлон". Тут же розміщений стенд з газетами зі всього світу, які вийшли 20 липня 1969 року, коли Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця (до речі, якось Ніл разом зі своїм екіпажем переглядали телевізійні репортажі про свій політ, перебуваючи на післяпольотному карантині, і пілот місячного модуля Базз Олдрін, який став другою людиною, яка вийшла Місяць, вигукнув: "Ніле, ми з тобою все пропустили!"). Поруч зі стендом знаходиться статуетка Астронавта Снупі, яка у менш габаритному варіанті вручається самими астронавтами працівникам і підрядникам НАСА за їхній внесок у безпеку та успіх космічних польотів.

Біля третьої ступені ракети-носія можна роздивитися модель місячного модуля, який ніби збирається приземлитися.

Якщо вас цікавлять якісь технічні деталі польоту, то ви можете задати їх колишньому інженеру НАСА, який спеціально чергує у музеї.

З іншого боку цієї мега-зали також знаходиться ще одне менше приміщення, де можна побачити справжній командний модуль, який побував у космосі, справжні деталі скафандрів, та справжні геологічні породи, привезені з Місяця. Я також зробила фото гіпсових зліпків рук астронавтів екіпажу "Аполлон-11" – Ніла Армстронга, Базза Олдріна та Майка Коллінза, з яких перші двоє, стали першими людьми, які побували на Місяці.

Після музею ми відправилися назад до основного комплексу центру, звідки вранці розпочалося наша знайомство з космодромом. Там ми зайшли всередину моделі космічного шаттла під назвою "Експлорер", сходили відчути досвід запуску шаттла у симуляторі, а також забігли послухати про хід підготовки місій STS-134 та STS-135 у розташованому поруч павільйоні.

Особливою частиною центру є відкритий у 1991 році меморіал "Космічне дзеркало", також відомий як Меморіал астронавтів. На ньому розміщені імена двадцяти чотирьох астронавтів, які загинули під час підготовки або здійснення космічних польотів, а також імена льотчиків, які загинули при випробуванні експериментальних літаків з ракетними двигунами. Меморіал зроблений у вигляді великого дзеркала з дев’яноста плит чорного граніту. Імена прорізані крізь граніт і заповнені напівпрозорим акрилом, який відбиває сонячні промені та світло вечірніх прожекторів так, що ці імена починають сяяти та ніби пливти у відображенні неба, у якому назавжди залишилися ті, кому ці імена належали. Вічна їм пам’ять і слава…

…

Ось такий вийшов насичений день. Дописала і одразу ж у голові промайнуло запитання: "Хочеш туди поїхати ще?" Відповідь не забарилася: "Ну, звичайно, хочу!!!"

Приєднуйтеся! :)