П`ятниця, вечір, Лісабон...

П`ятниця, вечір, Лісабон...

Коли відчуваєш, що тобі не вистачає драйву, кидай усе і мчи у подорож! Саме так сталося з моєю поїздкою до Португалії. Попереду було три вихідних, і просиджувати їх у спекотному Києві зовсім не хотілося. Тож я придбала собі квиток і взяла курс на південний захід.

І треба ж було так доречно співпасти, що саме у цей день (10 червня) було національне свято країни – День Португалії. Португалія – це найзахідніша держава у континентальній Європі, що знаходиться, як пам’ятаєте, на південному заході Піренейського півострова. Єдина країна, з якою Португалія має сухопутний кордон – це Іспанія, оскільки з півдня та заходу її омиває Атлантичний океан. Назва країни начебто походить від латинського "Portus Cale" або "теплий порт".

До Лісабону я дісталася під вечір. Повітряна траса до цього міста якийсь час пролягає уздовж берега Атлантичного океану, і з ілюмінатора літака відкривається величавий у своєму спокої вид на водні простори, на яких неспішно переливаються відблиски надвечір’я…

За горбистим ландшафтом незабаром починається саме місто – візерунок вигнутих ліній вулиць, обрамлених рядами будинків під чепурною теракотовою черепицею, монумент Христа, річка Тежу та навіть проспект Свободи, на якому я буду жити (але я його поки що, звісно, не впізнаю, а ось ви можете його розпізнати за величезним португальським прапором на одній з фотографій – він приблизно звідти починається).

Лісабон – одне з найстаріших міст Європи (давніше за Лондон, Париж і Рим). Це – найзахідніша столиця континентальної Європи, розташована за 15 км від Атлантичного океану.

На відміну від гарячої задухи Києва, Лісабон зустрів мене приємним прохолодним вечором. Як ви вже знаєте, мій готель знаходився на проспекті Свободи, який скоріше є бульваром, посередині якого у два ряди обабіч центральної дороги тягнеться паркова зона з деревами та кущами, поміж яких понаставлено невеликих вуличних кафе та кіосків з пресою або дрібними наїдками.

Закинувши речі в номер, приємно було прогулятися вечірніми вулицями, а потім смакувати червоне порто у невеличкому ресторанчику на останньому поверсі готелю, милуючись Тежею та вогнями міста….