Так ось він який, Лісабон... :)

Так ось він який, Лісабон... :)

Наступного дня мій португальський знайомий запросив мене прокататися по Лісабону, приїхавши на справжньому ретромобілі з відкритим верхом, тож я себе весь час почувалася, ніби у "шалених двадцятих"...

Під неймовірно блакитним лісабонським небом (мій знайомий стверджував, що таке буває лише у Португалії), ми вирушили у дорогу.

Швидко промчавши прямими вулицями центру міста, ми виїхали на набережну та незабаром опинилися біля Моста імені 25 квітня, який через схожість кольорів, часто порівнюють з мостом "Золоті ворота", що у Сан-Франциско. В іншу сторону від напрямку нашого руху розкинувся ще один міст, названий за іменем відомого португальського дослідника Васко да Гами (1460/9-1524), який відкрив морський шлях з Європи до Індії (саме 500-річчю цієї знаменної події було приурочене відкриття цього дива мостобудування 29 березня 1998 року). Маючи 17,2 км у довжину, цей міст є найбільшим у Європі.

Тим часом ми дісталися району під назвою Санта Марія де Белем або просто Белем (або "Віфлеєм" по-нашому; до речі, Віфлеєм є одним з міст побратимів Лісабона). Цей район відомий тим, що якраз звідси Васко да Гама і відправився у свій путь до Індії у 1497 році. На честь відкриття такого важливого морського шляху у 1515-1521 у цьому ж районі у характерному лише для Португалії стилі "Мануеліну" було збудовано Башту Белем, яка в Епоху великих географічних відкриттів (15-16 ст.) стала церемоніальними воротами Лісабону.

Примітним монументом Фелему, який я негайно записала до своїх улюблених, є 52-метровий Пам’ятник першовідкривачам (дослівно Пам’ятник Відкриттів) у вигляді каравели з білого вапняку, на носі якої зі схожим судном у правій руці стоїть натхненник португальських географічних відкриттів Генріх (або Енріке) Мореплавець, португальський принц (інфант), який організував силу-силенну морських експедицій на південь вздовж західного африканського узбережжя. По обидві сторони від парусу за Генріхом по низхідній діагоналі від нього слідують 32 фігури знаменитих діячів тієї епохи – так другим із західного боку фігури крокує Васко да Гама. Пам’ятник відкрили у 1960 році. Перед монументом на площі розміщена карта, на якій можна побачити шляхи різних португальських мандрівників.

Окрасою усього району безсумнівно є монастир ієронімітів (чернечого Ордену Святого Ієроніма) Жеронімуш, занесений, як, до слова, і Башта Белем, до світової спадщини ЮНЕСКО. У цьому монастирі Васко да Гама і його супутники провели усю ніч у молитві перед тим, як пливти до Індії (що не кажи, а тоді події такого масштабу можна було порівняти з відправкою перших астронавтів до Місяця!). Сам Васко да Гама також знайшов свій останній притулок у цьому монастирі.

Неподалік від входу до Жеронімуша можна побачити дві плити – на одній відбито договір про вступ Португалії до Європейського Союзу 1 січня 1986 року, а на другій – Лісабонський договір з усіма підписами лідерів країн ЄС у 2007 році, адже саме у монастирі проходили переговори щодо цього договору під час Лісабонського самміту у грудні 2007 року.

За монастирем знаходиться Музей образотворчого мистецтва, створений за заповітом підприємця та мільйонера, нафтового магната ("Пана 5 відсотків") вірменського походження Галуста Гюльбенкяна, засновника компанії "Iraq Petroleum Company", яка заклала початок видобування нафти на Близькому Сході, а також учасника створення компанії Royal Dutch Shell. А ще Галуст був відомий тим, що заповзято купував картини з колекції Ермітажу, які склали основу пізніше створеного музею. У Португалію Галуст приїхав у квітні 1942 року, щоб відпочити на тиждень, але насправді залишився там на цілих тринадцять років до кінця свого життя. Розповідають, що Галуст щодня прогулювався у супроводі свого секретаря, який ніс за ним складний стільчик. Дуже скоро мільйонера стали повсюдно впізнавати, і люди не давали йому проходу, навіть діти. Тоді Гюльбенкян розкладав свій стільчик, сідав на нього, і дозволяв дітям знаходитися поруч лише за умови, що вони будуть тихенько себе вести, за що потім кожен з них отримував по монетці.

Надивившись на картини у Музеї Гюльбенкяна, ви потім ще можете сходити у музей археології, морський музей (обидва розміщені у Жеронімуші), музей електроенергії, культурний центр Белем, а також Музей карет, у якому я також побувала, де можна побачити прошиту кулями карету Карлуша І Мученика, застреленого разом з його старшим сином і спадкоємцем престолу Луїшем Філіпе 1 лютого 1908 року у Лісабоні. Молодший син Карлуша принц Мануел, якому на час тих трагічних подій було неповних 19 років став останній королем Португалії, правління його закінчилося вже через два з половиною роки, коли 4-5 жовтня 1910 року у Португалії відбулася Республіканська революція.

Також поруч монастиря є чудовий ботанічний сад, у якому можна спокійно прогулятися серед усілякої екзотичної рослинності.

Від Жеронімуша відходить вулиця Белем, на якій знаходиться 160-річна кондитерська, де продають ні з чим незрівнянні беленські тістечка, які посипають корицею та цукровою пудрою. З вулиці можна подумати, що це якась маленька забігайлівка, однак всередині це місце таке величезне, що у ньому можна заблукати, при цьому воно вщент заповнене людьми з довжелезними чергами на вулиці в придачу.

Неподалік знаходиться Беленський палац (17-18 ст.), який можна впізнати по ніжно-рожевому кольору його стін – колись тут жили португальські королі, а нині це офіційна резиденція Президента Португалії

Навпроти палацу розмістилася площа Афонсу Альбукерке, головного архітектора Португальської імперії (першої європейської колоніальної імперії Нового часу), завойовника Індії (роки життя 1453-1515), якого колись називали Грізним, Великим, Цезарем Сходу, Левом морів і Португальським Марсом.

Після цієї незабутньої прогулянки, ми повернулися в центр, проїхавши повз Базиліку-да-Ештрела, збудовану у стилі пізнього бароко з елементами класицизму, та випили кави в одному з кафе з видом на Замок Святого Георгія, про який згодом...