Джеймс Бонд, лорд Байрон, богиня Діана і Португалія

Джеймс Бонд, лорд Байрон, богиня Діана і Португалія

Як ви, мабуть, здогадуєтеся, дорогі мої допитливі та кмітливі читачі, не одним Лісабоном славиться Португалія! Щоб переконатися у цьому достатньо від`їхати якихось 25 кілометрів на захід від Лісабону, де на березі Атлантичного океану знаходиться невеликий морський порт Кашкайш. Дістатися сюди можна не лише машиною чи автобусом, а ще й електричкою (ну і на велосипеді, звісно).

Колись містечко жило переважно за рахунок рибної ловлі, однак десь наприкінці 19 ст. його облюбували португальські королі, зробивши Кашкайш своєю літньою резиденцією. Тоді тут почали з’являтися розкішні маєтки, казино, арена для бою биків, спортивний клуб, нові дороги, залізниця та інші блага і розкоші цивілізації. Передостанній король Португалії Карлуш І (див. мою попередню замітку) відкрив тут першу у Португалії океанографічну лабораторію і сам очолив 12 наукових експедиції, а також написав картину "Пейзаж у Кашкайші".

І сьогодні Кашкайш залишається одним з найбагатших муніципалітетів Португалії, а також популярним туристичним центром, який пропонує величезну кількість морських розваг (одного тільки серфінгу три види – звичайний серфінг (катання по хвилях на дошці), віндсерфінг (катання на дошці з парусом) і кайтсерфінг (катання на дошці за допомогою повітряного змія).

Кашкайш навіть встиг прославитися у кіно! Його п’ятизірковий "Палас-готель" можна побачити у шостому фільмі про суперагента Джеймса Бонда "На секретній службі Її Величності" (1969 рік).

Ми проїхалися вуличками цього привітного містечка з його іграшковими будиночками, пообідали в одному з численних ресторанчиків з видом на безкраї простори Атлантики й подалися далі.

Наш шлях пролягав через неймовірно живописні місця (порослі степовим рослинням невисокі пагорби вздовж берегової лінії та покриті лісами круті гори), які також включали у себе і мис Рока – найзахіднішу точку Євразійського континенту.

Врешті приїхали у містечко Сінтра, яке повністю, разом з його околицями, занесене до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Воно й не дивно! Ще у 1809 році британський поет і невтомний мандрівник лорд Байрон, в естетичних смаках якого сумніватися не доводиться, під час свого Гранд-туру Європою писав своєму другу: “Мушу відзначити, що селище Сінтра в Ештремадурі – це найпрекрасніше місце у світі.” А я зі свого боку мушу відзначити, що, побувавши у Сінтрі, не знайшла підстав сперечатися з мандрівним поетом.

Сінтра, до речі, якось врятувала самого Христофора Кулумба, коли той у 1493 році збився з курсу через штормові вітри та, переживаючи за збереження своїх кораблів, помітив скелі Сінтри, і хоч як йому було незручно просити прихистку у португальців, які свого часу знехтували його мореплавними проектами, все ж саме звідси, з Сінтри, заради порятунку своєї флотилії йому довелося пливти у лісабонський порт.

Уся Сінтра просто просякнута усілякими міфами та легендами. У давнину ці місця були відомі як Гори Місяця – саме тут ховалася Діана Мисливиця, яку римляни називали Синтія, а тому й місто стали назвати Сінтра.

Якщо ви вирушите гуляти лісовими стежинами у горах Сінтри, то сором’язлива Діана-Синтія вам можливо і не трапиться, але ви точно не зможете пройти мимо Палацу Пена, Замку маврів, палацу Монсеррат і Монастиря капуцинів.

Палац Пена називають одним з Семи чудес Португалії. Він знаходиться на високій скелі понад Сінтрою – кажуть, що його начебто навіть можна роздивитися з Лісабону у погодній день. Колись на цьому місці стояла каплиця Пенської Діви Марії, яка і дала назву пізніше збудованому палацу.

У 1838 році португальський король Фердинанд ІІ придбав зруйновний землетрусом 1775 року монастир, всі навколишні землі та Замок маврів і збудував собі у цьому місці літню резиденцію. Архітектура палацу – це майстерно скомбіноване поєднання усіляких стилів, які з огляду на час отримали префікс "нео" – тут вам і неоготика, і неоренесанс, і неомануеліно (стиль, характерний лише для Португалії), і елементи ісламської архітектури.
Остання королева Португалії Амелія, дружина короля Карлуша І, тривалий час жила у цьому палаці, після того, як її чоловіка та старшого сина спіткала трагічна доля у 1908 році, коли вони стали мішенню зловмисників, і провела у цьому палаці свою останню ніч перед тим, як назавжди залишити країну у 1910 році після скасування монархії у Португалії.
Вражає те, що парк, який здається існував там споконвіку, насправді був штучно створений королем Фердинандом ІІ у той же час, коли був збудований палац – всього-на-всього у середині 19 ст. (1842-1854 рр.) . Дерева були привезені з усіх усюд – тут можна побачити і американські секвої, і китайські гінго, і японські криптометрії, та ще й різноманітні папороті з Австралії та Нової Зеландії (ось куди треба приїхати в наступну ніч на Івана Купала!).
Замок маврів, який віддалено нагадує Генуезьку фортецю у Судаку, був збудований арабами у 9-10 століттях. Арабські хроніки тих часів згадують Сінтру, як регіон багатий на культивовані землі.
Палац Монсеррат – це казково вишукана вілла, зведена у середині 19 ст. для британського комерсанта Френсіса Кука, баронета, якого татко Карлуша І король Луїш, ймовірно за якісь особливі заслуги, зробив віконтом де Монсеррат, завдяки чому палац отримав свою назву.
Монастир капуцинів, заснований у середині 16 ст., колись населяли французькі ченці, а сьогодні він чекає на своє відродження.
Під вечір ми повернулися до Лісабону, де саме мали розпочатися святкування дня міста, які проходило прямо на проспекті Свободи, де знаходився мій готель, тож я мала якийсь час нагоду поспостерігати за барвистим карнавалом, однак, оскільки мій дзеркальний "Кенон" цього разу подорожував з моєю сестрою у сусідній Іспанії, то уявляти собі розмах карнавалу вам доведеться за допомогою моїх досить імпресіоністських фотографій… :))