Замок Святого Георгія і Танець тіней

Замок Святого Георгія і Танець тіней

Уплівши півкіла черешень і стільки ж полуниці та відпочивши (не так від прогулянки, скільки від невеличкого перекусу), я вирушила на свою другу за цей день прогулянку. Цього разу я мала чітку ціль – Замок Святого Георгія, але не мала маршруту. Втім фортифікаційна громада Замку Святого Георгія розташована на високому пагорбі, який видно майже звідусіль у місті, тож GPS особливо не потрібен. До замку можна дістатися історичним трамвайчиком, а можна пройтися. Мені зазвичай буває важко встояти перед спокусою спалити зайві калорії з користю для душі та тіла, тож мій вибір був очевидний – я пішла пішки.

Спочатку дійшла до площі Росіу, вимощеної традиційною португальською мозаїкою, з двома симпатичними фонтанами та колоною зі статуєю черговому португальському королю (Педру IV) (тут також знаходиться національний театр), потім вийшла до площі Фігейра (площа Фігового дерева), а далі якимись манівцями подалася до Замку Святого Георгія.

Манівці насправді виявилися дуже живописними звивистими вуличками, з яких відкривається вид на найстаріший район Лісабону – Алфама (від арабського Аль-хамма (пам’ятаєте турецький хамам?) – “тепле джерело”).

Після чергового повороту переді мною виросли сходи, на яких були намальовані попереджувальні знаки – кумедні падаючі чоловічки, мовляв, “дивіться під ноги та не ловіть гав, бо самому так беркицьнутися зовсім не кумедно”. Тож я включила свою увагу на посилений режим.

Іти довелося хвилин двадцять-тридцять – то прямо, то довкола, то праворуч, то ліворуч, то вгору, то вниз – аж раптом якась площа з видом на море – гм… замок, звичайно, видно, але куди ж його звідси йти – тут кілька вуличок… як-то кажуть “направо підеш….” Яка ж із них веде туди, куди мені треба? Кілька разів усе ж таки довелося запитати дорогу – врешті-решт, мабуть, усі ті вулички вели до замку, я лише переживала, щоб його часом не закрили, бо вже наближався вечір.

Тож добрі люди вказали найкоротший шлях, і через якийсь час я ввійшла до цитаделі через головні ворота.

Замок Святого Георгія, збудований маврами, як у давнину називали арабів і берберів (темношкіру народність Північної Африки), відвоював для португальців у середині 12 ст. їхній перший король Афонсу Енрікеш (в українській історії це приблизно, нехай вибачать мене історики за відсутність абсолютної точності, часи після правління Володимира Мономаха), за що йому на території замку поставили пам’ятник. Сам же замок залишався королівською резиденцією до тих пір, аж поки у 16 ст. не було збудовано палац на площі Комерції (який, щоправда, не пощадив землетрус 1775 року).

Як я сказала на самому початку, фортецю видно майже з усіх куточків Лісабону – точно так само з фортеці видно увесь Лісабон, видовище, яке неодмінно порадує ваше око і серце.

Я обійшла усі стіни цієї вражаючої середньовічної пам’ятки, провела фотосесію своєї тіні (потрібно буде з нею домовитися, щоб наступного разу вона зробила це для мене), помедитувала якийсь час з високих замкових стін спочатку на море, а потім на місто та й пішла собі назад у сучасне…