Ларнака, Кіпр: аеропорт, мечеть, готель

Ларнака, Кіпр: аеропорт, мечеть, готель

Наш готель розмістився у невеличкому селищі за сім кілометрів від міста Ларнаки, де знаходиться найбільший на Кіпрі міжнародний аеропорт.

У якості ліричного відступу зазначу, що столичний аеропорт у Нікосії не працює вже понад третину століття з 16 серпня 1974 року (16 серпня - це принаймні двічі історична дата для Кіпру - цього ж дня у 1960 році Кіпр отримав незалежність від Великобританії), коли було підписано договір про припинення вогню між Кіпром і турецькими силами, і нікосійський аеропорт опинився у буферній зоні, що контролюється ООН. Після цього, у 1975 році відкрився аеропорт у Ларнаці, а потім ще два - один (аеропорт Ерджан (який начебто є міжнародним, але не визнаний таким міжнародними авіаційними організаціями (ІАТА та ІСАО) через те, що знаходиться на території невизнаної держави) на окупованій стороні (у 2004 році), а один - у Пафосі (у 1983-му).

Аеропорт знаходиться неподалік Солоних озер Ларнаки, де двічі на рік протягом сезонного перельоту птахів зупиняються рожеві фламінго, білі чаплі та чорні лебеді. На березі одного з них також стоїть четверта святиня ісламу після Мекки, Медини та мечеті Аль-Акса у Єрусалимі – Мечеть Хала Султан Текке, один з небагатьох мусульманських храмів, зведених на честь жінки. Умм Харам була тіткою пророка Мухаммеда (за іншими версіями – дружиною одного з його найближчих послідовників, а то й прийомною матір’ю самого пророка) і перебувала на Кіпрі у період арабських завоювань у 649 році. Під час однієї з битв поруч Ларнаки вона впала з коня і загинула. Жінку поховали на тому ж місці, де її наздогнала невблаганна Доля, а пізніше там побудували мусульманський комплекс текке (місце, де збираються суфії). Наступного разу, коли будете підлітати до Ларнаки, виглядайте в ілюмінатор – мечеть і увесь комплекс начебто видно з неба.

Впевнена, що і наш готель можна також розгледіти ще сидячи у кріслі повітряного лайнера, оскільки, вклавшись на пляжі, ми регулярно спостерігали за літаками, які заходили на посадку у Ларнаці. Він стоїть середнім у трійці корпусів, відокремлено від інших готелів у цій місцевості, завбачливо обернений торцем до берега – відповідно з балкону нашого номера відкривалися два чудові види: повернувши голову вліво, можна було розглядати море та порт Ларники удалині, який складав не надто потужну естетичну конкуренцію морю, а повернувши голову вправо, можна було милуватися традиційною кіпрською білостінною архітектурою з теракотовими чотирискатними дахами та помірно живописними пагорбами місцевого ландшафту. Третій вид, прямо, був менш чудовий – на сусідній готель; разом з тим, виявив себе як ідеальний майданчик для тих, хто забажає позмагатися за славу Альфреда Хічкока та зняти свій фільм про події за вікнами будинку навпроти...

Готель також знаходився у першій лінії з безпосереднім виходом до моря, тож було не лише близько ходити купатися, а ще й можна було влаштовувати свято для своїх вух, а завдяки ним і душі, слухаючи заспокійливий гомін хвиль, які набігали на берег. Територія готелю невелика, але достатньо простора, хоча і досить традиційна – пальмочки та кущики з квіточками, два чи три басейни з місточками, що робить її популярною базою для місцевих весіль, одне з яких (на перший погляд, дуже континентальне – дівчата у коктейльних сукнях і чоловіки ледь не у смокінгах; правда, потім гарцювали під сиртакі до ранку, як звичайні люди!:) нам видалося спостерігати. Також, звичайно, присутні лежаки, парасолі, кава, чай та інші напої з перекусами на відстані двох метрів від лежаків…

- Традиційна! – глузливо вигукнуло моє Вередливе Я. - А чи не за цим ти їхала до Кіпру? Та й куди без цього всього?

- Як куди? – замріяно здивувалося їй у відповідь моє Романтичне Я. – У подорож по острову!! (Я Вередливе скептично хмикнуло, але від вояжу не відмовилося).

Отож, після дня-другого інтенсивного лікування від нудьги буденщини сірої київсько-робочої, яка добре піддається екстреній, але короткочасній сонце-, море- та пляжотерапії (її секретами поділюся пізніше), особливо під теплим сонечком на свіжому середземноморському бризі, десь на третій день ми з моєю доброю подругою та супутницею у цій мандрівці Наталею відправилися з’ясовувати, що ж воно за диво, отой Кіпр…