Таємниці Мідного острова - здобуток Македонського, подарунок Клеопатрі, місце вінчання Ричарда Левине Серце та служби Отелло

Таємниці Мідного острова – здобуток Македонського, подарунок Клеопатрі, місце вінчання Ричарда Левине Серце та служби Отелло

Під час нашого гранд-туру Кіпром нам неймовірно повезло з гідом. Спочатку він видався мені дещо зверхнім, але коли він, звичайний співробітник туристичної фірми, побачивши, що я все за ним старанно записую, так, між іншим, назвав формулу розповсюдженого на Кіпрі халькопіриту (мідного колчедану або сульфату заліза (CuFeS2), мене перестала дратувати його незлостива зарозумілість:)

Маршрут нашої екскурсії пролягав через село Лефкара, столицю Кіпру місто Нікосія, монастир Кіккос, найвищу точку гірського масиву Троодос – гору Олімп (1952 м), традиційну кіпрську винарню та місто Лімасол.

Поки автобус долав кілометри до місця нашої першої зупинки, гід детально і, як не дивно, захоплююче розповів геологічну та географічну історію острова, отож двома словами тут ніяк не обійдешся. Кіпр утворився частково через намивання вапняку, а частково через зіткнення двох тектонічних плит, Африканської та Євразійської, які здавлювали плоске морське дно, поки те не вигнулося і не тріснуло, видавши на гора мільйони тон розплавленої лави. Так виник не лише острів, але також і два його гірські пасма – Троодос (перекладається як “три дороги”) та Пентадактилос (або “п’ять пальців”, як кіпріоти символічно охрестили п’ять вершин, розташованих поруч; турецька назва "Бешбармак" (найвища точка – 1024 м).

Кіпр омивають води Середземного моря (яке турки називають Білим на противагу Чорному морю на півночі), і відповідно він знаходиться за 72 км від Туреччини, за 104 км від Сирії, за 380 км від Єгипту та аж за 800 км від грецького Родосу. Таким чином виходить, що культурно Кіпр належить до Європи, а географічно лежить у Малій Азії.

Хоча у багатьох магічне буквосполучення “до н.е.” викликає негайне бажання прокрутити сторінку далі, у стародавній історії Кіпру, як і будь-якої іншої країни, закономірно криються витоки його сучасного…

Почну здалеку… Так ось, перші признаки присутності людей на Кіпрі відносяться аж до 7-4 тис., коли тут починають з’являтися перші громади. Вони жили у круглих будинках 4-10 метрів у діаметрі. Як свідчать поховання, ці люди були десь 130 см у висоту і жили 33-34 роки. Ховали їх прямо у хатах під підлогою у позі ембріону. Однак потім ці громади раптово зникають з острова, при чому, як вважають науковці, на ціле тисячоліття і з’являються знову у 3 тис. до н.е.

У 3 тис. до н.е. (до наших з вами часів залишилося якихось п’ять тисячоліть!) з’ясовується, що Кіпр багатий на мідні поклади, звідки, за однією з версій, походить назва острова: усі, хто вивчав таблицю Менделєєва у школі знають, що латиною мідь називається “Cuprum”, що співзвучно його назві – "Кіпр".

Хто тут тільки не селився на Кіпрі: і мікенські греки, і асірійці (з території сучасного Іраку), і фінікійці (Ліван), і перси. Не оминув цей острів своєю увагою і непосидючий шибайголова Олександр Македонський (цей амбітний полководець став справжньою ПіАр-знахідкою для оповідок про стародавні часи – хочеш цікаво розповісти про якусь місцину, згадай, що там наробив Македонський), який у 333 до н.е. відбив Кіпр у персів на своєму шляху до Індії.

Пізніше Кіпр переходить до римлян, які ненадовго повертають його грекам - вірніше, на такий щедрий жест спромоглися не всі римляни, а лише один – Юлій Цезар, який просто подарував острів своїй коханій Клеопатрі, останній цариці з грецького роду Птоломеїв. Правда пізніше внучатий племінник Цезаря Октавіан, розбивши Антонія та Клеопатру у морській баталії при Актиумі (31 р. до н.е.), відвоював собі західне узбережжя Греції поблизу о. Корфу, а заодно повернув собі й Кіпр.

Після римлян, Кіпр перейшов до Візантії, при цьому час від часу на нього нападали араби.

Згодом настав період хрестових походів, один з яких очолив англійський король Ричард Левине Серце. Йому було всього 33 роки, коли весною 1191 року він вийшов у море з о.Сицилія, щоб пливти до Єрусалиму. Тим часом стався шторм, і кілька його кораблів відбилися від основного каравану. На борту одного з них виявилася його сестра Іоанна та наречена Беренгарія Наваррська. Коли корабель дістався берега неподалік Лімасолу, знатних дам не те що зустріли без належних їм почестей, а обійшлися з ним узагалі без усякої поваги. Островом на той час правив самозваний імператор Ісаак Комненос (чи інакше Комнін). Ричард, ясне діло, розлютився і негайно, ще й без особливих зусиль, захопив острів, вигнавши з нього монарха-самозванця, після чого на радощах одружився зі своєю нареченою (12 травня 1091 р.). Як свідчать очевидці, весілля проходило з величезним розмахом і по-кіпрському з пафосом. Втім, Беренгарія стала відома в історії, як єдина англійська королева, нога якої ніколи і не ступала в Англії, принаймні не впродовж правління Ричарда, який спочатку потрапив у полон, а після повернення досить скоро загинув у віці 42 років від стріли неповнолітнього лучника (потім про короля казали “Лев, якого Мураха позбавила життя”).

Котрийсь час Кіпр використовувався хрестоносцями як тил, однак через часті бунти, Ричард, у якого і без того проблем було по саму зав’язку, вирішив здихатися території, яка відбирала його увагу та сили, і продав острів ордену Тамплієрів. Кіпріоти нових господарів не злюбили, при чому настільки, що Тамплієри ввічливо попросили Ричарда забрати острів назад, після чого англійський король знову продав його колишньому королю Єрусалиму Гі де Лузіньяну, що поклало початок кількасотрічному правлінню франків на Кіпрі.

Було іще одне лицарське братство, орден Госпітальєрів, яке також брало участь у хрестових походах і володіло на Кіпрі вотчинами, коммандеріями, найбільша з яких знаходилася між Лімассолом і Пафосом, де і сьогодні можна побачити їхню величезну чотирикутну фортецю. Згадка про них жива на острові у по цей день, оскільки назва належних їм земель почала використовуватися для позначення вина, яке стало візитною карткою Кіпру. Це вино, яке так і зветься, “Коммандарія”, є аналогом нашого кагору, також використовується у причастях, однак є некріпленим.

Після франків, Кіпр захопили турки-османи, потім – генуезці, після яких над містами та фортецями острова замайоріли прапори з гербом Св. Марка – то прийшли венеціанці. Так знаменитий венеціанський мавр Отелло був командувачем гарнізону у кіпрському місті Фамагуста, де по цей день збереглася вежа Отелло, місце дії шекспірівської трагедії (сентиментальні кіпріоти іменем ревнивого мавра також назвали вино, правда не зрозуміло чому…)

Тим часом, слово за слово, ми дісталися села Лефкара, знаменитого якщо не на увесь світ, то принаймні на всю Європу точно, своїми мереживом, відомим, як лефкаритика, та філігранними виробами зі срібла. "Лефкара" перекладається з грецької, як “білі гори”, які ми бачили на власні очі прямо на виїзді з Лефкари. За легендою, ці місця відвідав Леонардо да Вінчі у 1481 році та придбав мереживну накидку для вівтаря Міланського собору (Duomo di Milano). На честь художника було навіть пізніше названо один зі стилів мережива.

Після зупинки в Лефкарі, де ми подивилися на витончені витвори місцевих мереживних майстринь і майстрів срібних виробів, а також прогулялися по живописному, хоча і дещо безлюдному селищу (можливо просто туристичний сезон ще не зовсім розпочався), ми вирушили далі вглиб острова на північ до столиці Кіпру Нікосії…