Тель-Авів або Манхеттен, Бердичів та Ібіца

Тель-Авів або Манхеттен, Бердичів та Ібіца

З аеропорту до міста я дісталася на поїзді (дуже швидко, всього за 10 хвилин, хоча й довелося почекати), а з вокзалу взяла таксі. Мій готель знаходився на одній з центральних артерій міста – вулиці Дизенгоф. Меїр Дизенгоф був першим міським головою Тель-Авіва – народився він у нинішній Молдові, а військову службу проходив у нашому Житомирі, після чого час від часу проживав в Одесі. Дизенгоф був серед засновників Тель-Авіва, очолив його планування, а коли статус міста було визнано, став його першим головою.

Я дісталася свого досить антикварного на вигляд готелю близько шостої ранку – засмаглий до чорна черговий, схожий на індіанця, тільки без оперення на голові, вже, мабуть, і не сподівався, що я приїду.

Дисципліновано взявши з мене спершу плату (включаючи на день вперед), тель-авівський індіанець повів мене до мого номера на другому поверсі. Прямо перед входом у мою кімнату накрапала калюжка з кондиціонерного конденсату. Індіанець сказав, що це нічого страшного (принаймні є підтвердження того, що кондиціонер працює), відкрив мені двері та побажав солодких снів. Знесилена після довгої ночі в аеропорту, я впала на ліжко і, незважаючи на впертий і надокучливий гул кондиціонера (здавалося, що, як не холодом, то принаймні цим старанним гулом він хотів довести, що таки працює), нарешті занурилася у сон.

Спроби піднятися о восьмій чи бодай дев’ятій виявилися марними, тож в місто я вибралася вже тоді, коли сонце наближалося до зеніту...

Тель-Авів – це друге за значенням місто Ізраїлю після Єрусалиму. Короткий час він був столицею Ізраїлю – з травня 1948 по грудень 1949 року.

Місту всього 102 роки – воно було засноване як невеличке поселення на викупленій у бедуїнів землі у 1909 році поза стінами біблійного портового містечка Яффо, що виконувало роль морських воріт Єрусалима і часто згадується у зв’язці з цим містом. Спочатку Тель-Авів був новим єврейським кварталом Яффо, який пізніше почав розростатися на північ і північний схід від порту.

Назва “Тель-Авів” перекладається як “пагорб весни”. Вона була взята з назви першого перекладу на іврит утопічного роману засновника сіонізму (єврейського національного руху за об’єднання та відродження єврейського народу на їхній історичній батьківщині, в Ізраїлі) Теодора Герцля “Альтнойланд”, що дослівно перекладається як “Cтара нова земля”.

Навколо Тель-Авіву розмістилися інші поселення, і якщо у самому місті проживає понад 400 000 людей, то разом з навколишніми населеними пунктами, які утворюють міську агломерацію Гуш-Дан, їхня кількість зростає до понад 3 млн., а це – третина населення Ізраїлю.

Місто дуже швидко розбудовувалося, і у 1948 році у будинку його першого мера Меїра Дизенгофа, про якого ви вже знаєте, на бульварі Ротшильд було проголошено утворення незалежної держави Ізраїль з тимчасовою столицею в Тель-Авіві.

Пізніше столиця була перенесена до Єрусалима, але Тель-Авів став і понині залишається промисловим, торговим, фінансовим, культурним і частково адміністративним центром Ізраїлю (хоча ізраїльський парламент Кнессет та інші міністерства знаходяться у Єрусалимі, у Тель-Авіві залишилися Міністерство оборони та Генеральний штаб оборони Ізраїлю (армію Ізраїлю навіть колись називали “тель-авівські яструби”). Відповідно до резолюції ООН у Тель-Авіві також розмістилися майже усі іноземні посольства.

Вийшовши на вулицю з готелю, я чомусь одразу розгубилася. По-перше, було неймовірно спекотно. По-друге, з довідника я дізналася про Біле місто, визнане ЮНЕСКО світовою культурною спадщиною – у період з 1920 по 1950 у Тель-Авіві набудували силу-силенну білих чи пофарбованих у світлі кольори будинків. Цей стиль, що вважається інтернаціональним, став відомий, як баухаус, за назвою архітектурної школи у Німеччині, де він зародився. Пізніше у ньому також почали з’являтися і хмарочоси. Однак забудова відбувалася так хаотично, що зробило місто “схожим на Манхеттен, Бердичів та Ібіцу одночасно” (c). Втім, непереборного бажання ходити пішки та розглядати усі ці будинки я не відчувала – особливо проти пішої прогулянки протестувала моя голова, яка, звична до температур і світла більш північних широт, почала потихеньку паморочитися від нестерпної спеки.

Щоб трошки охолонути, я зайшла у торговий центр “Дизенгоф” якраз навпроти мого готелю, щоб купити води. З’ясувалося, що перед входом до торгового центру всіх відвідувачів перевіряють металошукачем – при усьому розумінні необхідності такого заходу та його підтримці, для мене це був наглядний і відчутний знак, що в країні справді не все спокійно.

Склавши до купи спеку та небажання безцільно бродити по величезному місту, я вирішила взяти таксі та поїхати до Яффо – воно і компактніше, і старовинніше, та й до пляжу ближче))…