Один день у Відні або Кухоль пива від милого Августина

Один день у Відні або Кухоль пива від милого Августина

Усе почалося з того, що якогось дня мені наснився хлоп’яга у прикрашеному гусячим пір’ям капелюсі, з дудками в одній руці та кухлем пива в іншій. Він хвацько вигецував по бруківці у якомусь стародавньому місті… Прокинувшись, я, все ще напівсонна, почовгала вмиватися, з якогось дива мугикаючи собі під носа “Ой же, мій милий Августине”… І лише дочистивши зуби, мене осінило так, що я на радощах аж любовно ляснула себе долонею по лобі: “Та це ж просто Відень кличе мене до себе на гостини!” За вікном закінчувався вересень, тож, у пориві якомога швидше прийняти це запрошення, я спочатку забронювала свій квиток на 2 жовтня, однак потім двічі переносила дату подорожі, поки не зупинилася на 16 жовтня. Пізніше, з’ясувалося, що ця дата має безпосереднє відношення до історії Відня!…

Напередодні свого вильоту, 15 жовтня, заглядаю до Вікіпедії, щоб подивитися, що відбулося цього дня в історії, і перше, що бачу у переліку подій – це те, що цього дня у 1529 році припинилася облога Відня, яку очолював ніхто інший, як чоловік нашої співвітчизниці Роксолани Сулейман Пишний, завдяки тому, що австрійці прогнали турків-завойовників, піднявши хвилю боротьби проти майже столітнього просування Оттоманської імперії східною та центральною Європою. Отож, 16 жовтня, день мого приїзду до Відня, був першим днем, коли місто було повністю вільне від облоги. Цей збіг нагадав мені про мою поїздку до Португалії, яка ненароком дуже доречно співпала з днем незалежності країни 10 червня.

Я запланувала провести у Відні один день. Деяка українська авіакомпанія пропонує для цього дуже зручні рейси – вранішній відбуває о 7:20 за Києвом, а вечірній – о 20:15 за Віднем, а політ триває усього півтори години.

Отож, неділя, ранок – наш Боїнг розправив почищені протиобмерзником крила, і незабаром ми вже набирали висоту…

Наша повітряна траса пролягала над Україною (Тернопіль, Ужгород, Карпати) та Словаччиною (Високі Татри) – хмар було небагато, тож я із задоволенням любувалася чудовими краєвидами, особливо грядою величних словацьких Татрів, у яких я кілька років тому каталася на лижах… (мабуть, є у цих горах якась принада, бо коли я виклала ці фотографії на своїй сторінці у фейсбуці, то один з моїх друзів, якому випало командувати Міжнародною космічною станцією буремної та славної осені 2004 року, написав, що теж зробив вражаючі фото цього гірського пасма, щоправда звідти, куди я ще не дісталася… поки:))

За якийсь час літак почав знижуватися. Перед нашим поглядом відкрилися розлініяні на темно-зелені та коричневі геометричні фігури сільськогосподарські угіддя, білі щогли вітряних електростанцій, стрункі лінії великого міста, різнобарвний осінній ліс з невеличкими будиночками на відкритих галявинах, річка, знову ліс і врешті показалася кругла вежа командно-диспетчерського пункту Віденського міжнародного аеропорту.

На годиннику – восьма ранку за місцевим часом. День тільки розпочинається…