Ізраїль. Від’їзд або Земляни, Давайте жити дружно!

Ізраїль. Від’їзд або Земляни, Давайте жити дружно!

Зайшовши в аеропорт, я почимчикувала на перевірку на безпеку.

На певному етапі пофотографувала оригінальні та живописні агітплакати на стінах, що закликали будувати спільне єврейське майбутнє та гордитися своїм минулим, проголошували, що всі пливуть в одному човні, а також містили багато інших лозунгів, які я не змогла прочитати, бо вони були написані на івриті.

Втім, найбільше враження на мене справила процедура перевірки на безпеку. Починається вона тоді, коли ви підходите до обладнання з перевірки багажу. Молодий хлопчина років двадцяти з невеличким лишком узяв мій паспорт і почав вправно гортати його сторінки: “Що ви робили у Єгипті?” – мимоходом запитав він. “Відпочивала”, – якось неоригінально відповіла я. “Чому Ви так часто їздили до Єгипту?” “Бо мені подобається плавати серед різнокольорових рибок”, – ледь не бовкнула я, але відповіла: “Я люблю там відпочивати”. Наступне запитання загнало мене у глухий кут: “Де Ви зупинялися в Єгипті?” Я стала гарячково пригадувати назви готелів, у яких я зупинялася, переживаючи, що у мене можуть запитати їхні адреси, втім, на щастя, хлопець задовольнився тим, що це були просто “готелі”. Бесіда тривала далі. Він: “Що Ви робили в Саудівській Аравії?” Я: “В Саудівській Аравії я не була.” Він: “Чому у Вас стоїть саудівська віза?” Я (безстрашно і гордо): “Це іранська віза.” “Ой, перепрошую”, – по-справжньому знітився мій допитувач (мені здалося, що його роздосадувало те, що він (ну як же це так, скільки вчилися!!) не впізнав іранську візу). “Ну, добре, – опанував себе хлоп’яга, – Тоді що Ви робили в Ірані?” І я почала коротко переповідати історію своєї подорожі, перераховуючи міста, де я побувала, місця, де я зупинялася, людей, з якими спілкувалася в Ірані (про мої неймовірні пригоди у цій дивовижній країні читайте тут: http://reporter.korrespondent.net/traveler/5143).

Після цієї сповіді мене всюди супроводжували співробітники служби безпеки, завдяки чому я всюди проходила без черги.

Спочатку мої дві дорожні сумки, одну ручну сумочку, комп’ютер і фотоапарат перевірили на рентген-машині. Після цього я понесла увесь свій багаж на додатковий догляд, який проводився неподалік у вестибюлі командою молодих, близько двадцяти з чимось років, людей – керівником цієї зміни був ще один серйозний хлопчина в окулярах, який підійшов до трьох своїх підлеглих, які оглядали мої речі, та діловито зашушукав до них, так, щоб я не почула, на івриті (на випадок, якщо я знаю цю мову) – він міг би з тим же успіхом говорити мовою суахілі, але слово “Іран” я все ж таки розібрала.

Після його шушукання з мої сумок було вийнято усі мої речі – від книжок до шпильок для волосся, які виявилися у моєму дамському ридикюлі. Кожну річ оглядали окремо, общупували, перевіряли металошукачем, після чого відправляли на повторний огляд у рентгенапарат. Кожну книжку було перелистано, 100-мілілітровий флакончик з іспанськими парфумами Loewe попросили здати у багаж.

Після цього на особливий догляд повели мене. Завели в окрему кабінку с лавкою, де співробітниці служби безпеки міліметр за міліметром прощупали увесь мій одяг і кожен шов на ньому.

Втім, мене зовсім не напружували ці процедури – навпаки, було цікаво! До того ж, на рейс мене зареєстрували також без черги та ще й у бізнес-класі. Але нікуди не подінешся від роздумів – адже такі заходи було розроблено з огляду на досить непросту реальну ситуацію.

Тож мій заклик до усіх людей Землі: Дорогі Земляни! Давайте жити дружно! :) будь ласка… ))

А я тим часом повертаюся в Україну:))…