Один день у Відні або Привітання Золотим поцілунком

Один день у Відні або Привітання Золотим поцілунком

Упродовж усієї подорожі мене не полишало відчуття якоїсь романтичної прогулянки – щойно я пройшла паспортний контроль, як мою увагу привернула розміщена на стіні при виході із зали прибуття репродукція знаменитої картини австрійського художника Густава Клімта, і я подумала: “Оце так-так! Відень вітає мене “Золотим поцілунком”!”

Віденський аеропорт знаходиться за 18 км від столиці Австрії (на тій же відстані, що й “Бориспіль” від Києва). Його часто називають “Швехат” за назвою містечка, поруч якого він розташований. Таку ж назву носить ще й місцеве пиво. Окрім аеропорту та пива, Швехат також славиться величезним нафтопереробним заводом найбільшої у Центральній Європі нафтової компанії OMV, футуристичні споруди якого я сфотографувала з вікна поїзда по дорозі до центру Відня.

Світло-зелений рекламний лайт-бокс на стіні вказав мені напрямок до платформи міської аеропортової електрички, яку тут називають САТ чи City Airport Train, яка дійсно за 16 хвилин, як і обіцяно у рекламі, без зупинок домчала мене до Відня (з аеропорту ходять ще поїзди лінії S7, однак, хоча квиток у них і приблизно втричі дешевший, поїздка триває майже півгодини).

Ще на шляху до платформи я взяла собі з одного зі стендів безкоштовний журнальчик з картою та, поки їхала, намітила собі досить таки амбітний маршрут – обійти усі архітектурні пам’ятники, позначені на карті. Ну що ж, побачимо, чи це мені вдасться!))

Прибувши на станцію Wien Mitte, я відразу попрямувала до Собору Святого Штефана. По дорозі привертали до себе увагу численні велосипеди, прихилені ледь не до кожного стовпа, на яких часто можна було побачити дистрибуційні пакети для газет.

Минувши Австрійський музей прикладного мистецтва, позначений на карті, як МАК, я на хвильку зайшла у міський Stadpark, створений у стилі англійського парку (невеличкого облагородженого лісочку) – у ньому ви можете натрапити на пам’ятники Йоганну Штраусу та Францу Шуберту – це все ж таки музичний Відень! Втім, якщо ви фанатієте від класичної музики, то ви, мабуть, підете прямісінько до Будинку Моцарта (відомого як Mozarthaus), де знаходиться єдина віденська квартира видатного композитора, яка дійшла до наших днів. Хоча Моцарт прожив у цьому будинку усього три роки, це довше, ніж у будь-якій іншій з понад десятка його квартир у Відні, до того ж саме тут він написав оперу “Весілля Фігаро”, музика з якої звучить під час огляду музею.

Будинок Моцарта знаходиться неподалік від Собору Святого Штефана (Stefansdom), розташованого у самому центрі старого міста на однойменному майдані. Це неймовірно елегантна у своїй монументальності готична споруда, одна з веж якого сягає 136 з половиною метрів (це приблизно як півтори Лаврські дзвіниці у Києві) – за часів королівської династії Габсбургів заборонялося будувати церкви, вищі за цю вежу. На даху собору можна побачити національний герб Австрії та герб Відня, викладені різнокольоровою черепицею. Одну зі скульптур, що прикрашають зовнішні стіни Собору, прозвали “Розп’яття Христа із зубним болем” через вираз лику Спасителя на ньому. Собор також відомий своїми 23 дзвонами, один з яких є другим найбільшим у Європі – кажуть, що Людвіг ван Бетховен зрозумів, що повністю втратив слух, коли побачив, як з дзвіниці цього собору спорхують птахи, налякані потужними звуками дзвону, які Бетховен вже не чув. У цьому соборі вінчався Моцарт і тут були хрещені обоє його дітей.

Далі я рушила вулицею під назвою Грабен, що перекладається як “канава”, бо вона прокладена вздовж давньоримського рову, який колись огинав стіни фортеці Віндобона, на місці якої виник Відень. Пізніше рів засипали землею, і він перетворився на торгову вулицю. Посеред вулиці особливо привертає увагу так звана Чумна колона, поставлена у пам’ять про Велику чуму Відня, що трапилася у 1679 році.

У Відні дуже популярною є тема Сходу – мені увесь час траплялися крамниці з афганськими килимами та іншим етнічним крамом.

З Грабену я подалася до Церкви Святого Руперта, що традиційно вважається найстарішим храмом Відня. Дивно, що я не чула про жодну церкву, присвячену цьому святому в Україні, адже він був покровителем торговців сіллю, наших чумаків. Тут навіть колись було щось на зразок соляної біржі, де сіль перевірялася на якість і де її купували роздрібні торгівці. Всередині є дуже цікаві старовинні (1370 року) та відносно модерні (1949 року) вітражі. У церкві також можна побачити саркофаг Святого Віталія з прозорою стінкою, який часто розглядається як меморіал жертвам Гестапо, штаб якого знаходився поруч на площі Морцинплац.

Від Святого Руперта я пішла до Церкви Марії ам Гештаде чи Марії на бЕрезі (з наголосом на першому “е”), бо колись вона знаходилася на березі одного з рукавів Дунаю, який відвели у канал за 300 метрів від храму. Здалеку видно її ажурно прикрашену вежу висотою 56 м. Всередині цієї католицької церкви можна побачити схожу на православну ікону Божої Матері.

Йдучи вулицями я витріщалася на вітрини, в одній з яких мою увагу привернули симпатичні малюнки пані, яку, судячи з розміщеної у одній з вітрин візитки, звати Брігітта Кноль – прості акварельні малюнки, симпатичні герої – янголята, конячки, закохані… Особливо вона полюбляє розвішувати на мотузочках зірки, місяці та картинки з хмарками – як на мене, досить симпатичний погляд на світ))

Тим часом мені схотілося їсти, але, оскільки була неділя, то супермаркети були зачинені – і знову хтось невидимий взяв мене за руку і повів – я пішла дещо іншим маршрутом, ніж намітила спочатку і вийшла на площу, де саме відбувався якийсь недільний ярмарок – продавали сири, м’ясні делікатеси, вина та виноград, мед, вироби з лози, смажили картоплю з мисливськими ковбасками, пропонували пиво та солоні огірки з діжки;
діти малювали та вирізали гарбузи до Дня усіх святих чи Хелловіну. Я взяла собі глінтвейн начебто з грушевого, наскільки я змогла зрозуміти з напису та смаку, соку і справжній австрійський штрудель, спечений за якимось старовинним рецептом – задоволення, що і говорити (сама собі заздрю зараз!): свіже повітря, сонце, глінтвейн, штрудель, Відень… :)

Читайте у наступній замітці про те, як я ходила у гості до Зігмунда Фройда...