Ти ба, яка Таба!

Ти ба, яка Таба!

Дорога з аеропорту до готелю пролягла звивистою стрічкою поміж стінами каньйону, утвореними, наскільки я можу судити, скелями вулканічного походження, отож, поки ми їхали, то мали можливість спостерігати за фантастичними обрисами рельєфу та його геологічними орнаментами. Воно й не дивно, адже ця місцевість є величезним геологічним заповідником, що поєднує крутобокі гірські пасма, звичних і хитромудрих форм, що приховують численні печери, і потайні долини. Примітно, що у цих посушливих горах є природні джерела питної води.

Сама ж Таба – це невеличке містечко, яке виросло з маленького бедуїнського поселення на самій півночі Акабської затоки (наприкінці правого хвостика рибини Червоного моря). Вона розмістилося на єгипетській стороні лінії припинення вогню, проведеної у 1949 році після завершення арабо-ізраїльської війни 1948-49 років. У низці збройних конфліктів між Єгиптом та Ізраїлем у подальші роки Таба, немов тенісний м’ячик, стрибала то на одну, то іншу сторону, аж поки її долю не вирішила спеціальна міжнародна комісія, до складу якої входили один єгиптянин, один ізраїльтянин і троє представників інших країн – за рішенням цієї комісії з 1989 року Таба належить Єгипту.

Курортний комплекс, збудований у цих місцях (а саме туди ми прямували), називається Табські Висоти (Taba Heights). Він складається з шести великих готелів, центру дайвінгу та водних видів спорту і поля для гольфу. Між готелями можна пересуватися на безкоштовних відкритих автобусах (до речі, тут дуже строгі правила щодо безпеки – для прикладу, автобуси, які пересуваються виключно по які по території курорту, перевіряються по периметру попід днищем металошукачем на спеціальних пропускних пунктах, де черговий вручну підіймає та опускає шлагбаум).

Саме у районі Таби сходяться докупи чотири країни – Єгипет, Ізраїль, Йорданію та Саудівську Аравію (три останні видно з іншого боку Акабської затоки), отож звідси недалеко добиратися до Петри (Йорданія), Ейлату та Єрусалиму (Ізраїль), а також до місцевих єгипетських принад, таких як Кольоровий каньйон, Гора Синай (де росла неопалима купина, і де за легендою Моїсей отримав 10 заповідей, а також місцезнаходження Монастиря Святої Катерини, найстарішого діючого монастиря у світі, де зберігається колекція найдавніших ікон світу (5-6 ст.), включаючи найдревнішу відому ікону Ісуса Вседержителя).

І нехай у Табі виявилося менше коралів і кольорових рибок, і море біля берега мілкіше (так у Маямі також треба довго йти по мілині!), головне, що у Києві був холодний, сірий, нудний робочий день, а я в же о десятій ранку розкинулася на пляжі під щедрим на тепло та ласку південним сонцем. Тішило слух шурхотіння смарагдових хвильок, що грайливо набігали на берег, по синьому небу розсіялися пухкі легковажні хмаринки, ледь відчутний бриз з моря наповнював груди свіжим солоним повітрям, навкруги – тиша... Написала і замріялася... Знову хочеться туди...

(читайте наступну замітку про мою подорож з Таби до Петри, що в Йорданії)