Один день у Петрі (Йорданія)

Один день у Петрі (Йорданія)

"Пломенисто-рожеве, мов рум’янець зорі... місто, лише вдвічі молодше за час..." Так у 1845 році поетично описав Петру один англієць, Джон Бургон, який на той час ніколи в Йорданії не був, у своєму студентському вірші, за який отримав Оксфордську премію Сера Роджера Ньюдігейта (англійського політика 18 ст). Побачити це місто у скелях, до якого європейський турист ще не встиг протоптати тверду стежку після "відкриття" Петри для західного світу у 1812 році, він міг хіба що на ескізах Девіда Робертса 1839 року (які, як я пізніше з’ясувала, сьогодні активно розповсюджуються у якості сувенірів у Петрі (мені набір таких картинок подарували у книжковому магазині як доважку до придбаного у ньому краму). Бургон потрапив до Петри лише через 16 років, після чого нібито написав своїй сестрі, що нічого рожевого у цьому місті немає [1]. Хтозна, чому він так вирішив, можливо було пасмурно, чи навпаки сонце сліпило очі, але рожевий у Петрі з її півсотнею відтінків червоного, ви неодмінно знайдете, і, сподіваюся, ви не повірите мені на слово, а неодмінно поїдете і перевірите самі:)...

Ідея подивитися Петру виникла ще у день прильоту, коли ми їхали з аеропорту до готелю, і гід традиційно розхвалював на усі лади екскурсії нашої туристичної компанії, серед яких також була і подорож до Йорданії. Хоча я завітала до Єгипту лише на чотири дні, можливість навідатися до Петри, особливо з огляду на її відносно близьке розташування до Таби, виявилася занадто звабливою, щоб від неї відмовлятися. І я не пошкодувала – подаровані цією поїздкою емоції стали безцінним поповненням мого Золотого запасу мандрівних вражень…

Подорож виявилася неймовірно романтичною від самого початку і до її завершення. Почалася вона з від’їзду з готелю у найменш, здавалося б, романтичний час – о 3 годині ранку – це саме той момент, коли багато хто прокидається серед ночі від страхітливих снів і потім довго не може заснути. Втім, я прокинулася раніше, тому на той час уже почувалася досить бадьорою, тож, сівши у незабаром прибулий автобус я захоплено розглядала у вікно щедро засипане діамантовим зерном зірок чорне поле Всесвіту наді мною, тихенько мугикаючи собі під носа свою нову космічну пісню.

За якусь годину з лишком ми приїхали до порту міста Нувейба. Багато хто вважає, що саме звідси почався вихід євреїв з Єгипту та їхній перехід через Чермне або Червоне море, води якого перед ними розступилася, і потім замкнулися над військом фараона, посланим за ними навздогін.

Нувейба знаходиться на березі Акабської затоки, якою легко можна дістатися до Йорданії, куди ми і прямували. Тут ми сіли на наше судно під символічною назвою "Вавілон" (а усі ми на борту дійсно розмовляли різними мовами, однак, здається, добре розуміли один одного), відчалили від єгипетського берега і незабаром вже йшли тридцять вузлів під кілем у напрямку нашого місця призначення.

Поки ми плили, над горами почало сходити сонце – видовище, від якого перехоплює дух. Мені ця подія нагадала мультфільм про паровозик з Ромашкова, який весь час зупинявся – то вдихнути аромат весняних конвалій, то послухати спів солов’їв чи зробити ще щось чудернацьке, а пасажири йому постійно нагадували, що вони спізнюються. І ось коли настав час сходу сонця, і тепер уже паровозик почав казати, що пора їхати, бо вони спізняться, то хтось із пасажирів сказав, що коли ти пропускаєш схід сонця, то спізнюєшся на все життя. На щастя, цього разу ми не спізнилися, і коли сонце вигулькнуло із-за прибережених скель, усі, хто був на палубі, одночасно захоплено зойкнули...

Я дуже хотіла сфотографуватися у кабіні керманича порому, і коли ми прибули у порт йорданського міста Акаба молодий, але строгий капітан врешті дозволив мені це зробити. Він виглядав стомленим, неголеним, і, задавалося, не дуже переймався тим, яке він справляє враження. Втім, ця історія має продовження – читайте далі... ))

Акаба – це єдиний морський порт Йорданії. Через те, що Акаба, так сама як й ізраїльський Ейлат, який видно з її берегів, оголошена зоною безмитної торгівлі, місто називають "економічними легенями Йорданії". У порту можна побачити велетенський прапор (полотнище має розмір 30 на 60 метрів) на височенному флагштоці (130 м), п’ятий найвищий у світі. Кажуть, що його видно з сусідніх країн, включаючи і з єгипетської Таби, у якій я проживала – неодмінно спробую його роздивитися, коли поїду до Таби наступного разу.

Прибувши до Акаби десь о восьмій ранку та досить швидко пройшовши прикордонні формальності, ми пересіли на автобус, який помчав нас через гори Ваді Рам до Петри.

За волею випадку, я подорожувала з польською групою – наш гід так швидко і виразно торохкотів польською, що я дуже здивувалася, коли він сказав, що є йорданцем. З’ясувалося, що він колись вчився у Варшаві на лікаря-радіолога, однак через брак достатніх грошей з малозабезпеченого лікаря він перетворився на успішного гіда. Шкода, що рівень моєї польської не дозволяв мені второпати усе, що він розповідав.

Це, однак, не заважало мені розглядати фантастичні краєвиди гір Ваді Рам, які ще називають Місячною долиною. Недивно, що цей ландшафт вподобали кінематографісти, які знімали тут фільм "Червона планета", події якої відбуваються на Марсі. А ще ця місцевість стала місцем зйомок епічного фільму "Лоуренс Аравійський", декорованого сімома "Оскарами", про офіцера британської розвідки Томаса Едварда Лоуренса, одного з очільників арабського повстання проти турків-османів у 1916-1918 роках, яке відбувалося на цих пустельних просторах. Одне зі скельних утворень Ваді Рам назване на честь книги Лоуренса "Сім стовпів мудрості".

Тим часом ми дісталися Петри, одного із символів Йорданії та його найбільш відвідуваної туристичної принади. До 1812 року це місто, назва якого з грецької перекладається, як "кам’яниста", було невідоме сучасному світу, аж поки його не "виявив" швейцарський мандрівник Йоганн Людвіг Буркхардт, який у свій час вивчав арабську у Кембриджі, а потім відправився до Африки шукати витоки р. Нігер. Свого часу він дістався Сирії, де видавав себе за "шейха" із далеких країн. Там він досконало оволодів арабською, що і дозволило йому відвідати невідомі європейцям старовинні міста, включаючи Петру. На жаль, Йоганн помер досить молодим від дизентерії, не доживши до свого 33-річчя кілька тижнів, будучи на той час правовірним мусульманином.

Петра переважно складається з печер і склепів з вишуканими фасадами, вирізьбленими у скелях, найвідомішим з яких є, так звана, Скарбниця (насправді ніхто і досі не може достовірно сказати, що воно таке – чи храм, чи склеп, чи дійсно скарбниця). До них веде мальовничий звивистий каньйон Сік, який сам по собі є неймовірним за красою творінням природи.

Я пройшла вздовж каньйону, оглянула Скарбницю та інші зодчі принади, і випробувала себе на сміливість, видершись на одну з місцевих скель (на щастя, добрі люди поруч потім допомогли з тієї скелі спуститися... :)

Також там у Петрі я здибала жіночку в українській вишиванці. Спочатку я пройшла повз (мало тих українців вештається світом!?), а потім подумала, що є у цьому щось незвичайне – вона, тут у Петрі, та й в українській вишиванці... Наздогнала її. "Ви – українка?", питаюся. Аж виявилося, що ні – це була така собі Марлин з Каліфорнії, яка просто уподобала нашу традиційну сорочку!! (Так і сказала, що вона "loves it"!). Буває ж таке...

При виході з Петри я придбала собі дві книжки: "Одружена з бедуїном" Маргерит ван Гельдермальсен ("Married to a Bedouin" by Marguerite van Geldermalsen) – мемуари європейської жінки, яка одружилася з бедуїном і прожила з ним серед його племені у Петрі майже 25 років, народивши трьох дітей; а друга – біографія, мабуть, найвідомішого йорданського короля Хусейна. Обидві книжки виявилися прекрасним інформаційно-емоційним додатком до моєї подорожі (я почала читати сповідь дружини бедуїна ще в Акабі за чашкою вечірнього капуччіно).

Повернення з Петри до Акаби відбувалося у супроводі заворожливих кольорів і відтінків заходу сонця – я піймала себе на думці, що почуваюся просто щасливою (гід потім мені сказав, що це можна було побачити у моїх очах – ну що ж, йому було видніше!:) До того ж у порту Акаби на мене (яка приємна несподіванка!) чекав наш капітан, поголений і причепурений (він змінився так, що я його навіть спочатку не впізнала – високий лоб і чорні очі – просто красень!), і ми якийсь час спілкувалися на кормі під яскравими південними зорями...

Подорожуйте і збагачуйте своє життя яскравими враженнями...

[1] http://www.saudiaramcoworld.com/issue/197602/carving.their.names.on.the.walls.of.time.htm