Леквар. Сливова казка угорців Закарпаття

Леквар. Сливова казка угорців Закарпаття

Хоч село Геча, що на Закарпапатті, й знаходиться на відстані п’яти кілометрів від найближчої залізничної станції Боржава, наприкінці літа подолати їх вартує. Аби бути учасником справжнього етнокулінарного свята: саме тут місцеві угорці вже традиційно проводять фестивалі сливоваріння. Зветься той солодкий витвір «лекваром». 

Адже майже кожен гечанський газда володіє чималим садом, який дає щороку щедрі врожаї слив певного сорту. Проте для приготування леквару використовуєть тільки сорт «венгерка» («угорка») або, як називають її ще закарпатці - «бистриця».

Власне леквар – це сливовий мармелад. Вариться він у спеціальному казані під назвою «ушт». Робота розпочинається вже з самого рання. Сливки миють у дерев’яних коритах, як заведено здавна. Потім вибирають кісточки. «Угорки» варять і постійно перемішують спеціальним ополоником із довгою ручкою. Зі 120 кг слив можна зварити 40 кг готового продукту. Завершується солодке «виробництво» десь опівночі. Проте ще серед дня бажаючі мали змогу скуштувати «цібере» – напівготове повидло. При оцінюванні готової продукції журі фестивалю враховує: техніку варіння, реманент, який використовувався, одяг ґаздинь, декорацію намету, густину леквару та його смак. І ще одна цікава обставина: означений наїдок обов’язково вариться без цукру.

Голова Гечанської сільради Андрій Мештар: «Наше село невелике й 95% місцевих мешканців становлять етнічні угорці. Й свої мову та традиції ми намагаємось зберігати та примножувати. А за кількістю фестивалів і конкурсів, котрі ми тут проводимо щорічно, наше село, мабуть попереду всього Закарпаття. Окрім лекварської забави влаштовуємо й свято різників свиней і фестиваль байкерів. Звісно, наш сливовий конкурс приваблює безліч гостей, зокрема, й з сусідньої Угорщини. А страв з використанням леквару у нас вміють готувати безліч».

Самим лекваром свято тут не минається. Місцеві господині змагаються й у приготуванні найсмачніших національних страв: боґрач-гуляшу, боб - гуляшу (гуляш з квасолею) й рибної юшки по-угорськи.

Для приготування леквару беруть помиті і перебрані сливи, відділяють їх від кісточок, а згодом безперервно помішують у 70-100-літрових казанах, котрі зберігають у кожній господі з діда-прадіда, й варять на постійному вогні. Спеціальні грубки для цього майструють із залізних бочок або труб. Повидло вважають готовим, якщо, перевернувши слоїк догори дном, воно не виливатиметься з посудини. Загалом леквар можна зберігати в банках або глиняних горщиках понад 10 років.


Ігор Галущак

Фото Михайла Садового