Делі-Джайпур або Хто рано встає...

Делі-Джайпур або Хто рано встає...

Літак на Джайпур відлітав о 5:40 ранку, отже мені потрібно було піднятися в 3:30, а о четвертій виїхати з речами з готелю (1:30 ночі за Києвом). Тож до ладу не виспавшись і ще у півока досипаючи, ні світ, ні зоря, я відправилася в аеропорт.

Однак, виявилося, що не всі о четвертій ранку ще додивляються свій третій сон перед світанком – на делійських вулицях уже копошилися люди, а дехто навіть бігав підтюпцем. "Ну, звісно, – подумала я. – це ж, мабуть, найкомфортніший час для бігу, поки ще не почалася спека." Втім, навіть о цій ранній годині на вулиці було досить парко.

За якихось сорок хвилин ми дісталися вокзалу летовища. Перед входом до будь-якого індійського аеропорту вас зустрічатимуть військові з автоматами – вони перевіряють у громадян, які прагнуть потрапити до будівлі аеротерміналу, наявність авіаквитків, тобто їхній статус пасажира, та ідентифікаційних документів. Мене трішки затримали перед дверима, бо усі мої квитки були роздруковані на одному листку, тож охорона довго розбиралася що до чого, тому коли я нарешті зайшла в середину, то почула нервові вигуки з виразним відтінком нагальної терміновості "Джайпур! Джайпур!", які свідчили про те, що реєстрація на наш рейс закінчується. Мені зовсім не хотілося, щоб уся моя вистраждана ще в Україні програма мандрівки Індією пішла шкереберть лише через те, що я не встигну на свій перший внутрішній рейс, тож надалі моє пересування аеропортом відбувалося у передпольотній гарячці – миттєва реєстрація, проходження перевірки на безпеку (де мені довелося похапцем заштовхувати свій дамський ридикюль у свій і без того переповнений рюкзак, бо індійці відмовлялися пропускати мою сумочку 20х15 см без талончика на ручну поклажу) і прискорений крос коридорами терміналу повз скульптурну композицію, яка зображає послідовність асан хатха-йоги під назвою "Привітання сонцю", перед якою я, незважаючи на поспіх, зупинилися на мить... ні, не для того, щоб зайнятися йогою, відсторонившись від суєти тлінного світу, а щоб клацнути ту композицію фотоапаратом, бо розуміла, що друга така нагода, якщо і випаде, то нескоро...

У літаку було дуже спокійно, поступово розквітав ранок, небо світлішало, але залишався серпанок, яким Делі зустрів мене ще напередодні. Згодом ми піднялися у повітря і взяли курс на південний захід. Внизу пропливав переважно одноманітний пустельний пейзаж, лише одного разу ми перелетіли через якесь невеличке гірське пасмо.

О сьомій ранку мене вже вітав Джайпур... (далі буде)