Джайпур або Рожеве місто та Янтарна фортеця

Джайпур або Рожеве місто та Янтарна фортеця

Містом мене возив водій на ім’я Ракеш, з яким ми стали хорошими друзями упродовж двох днів, які ми провели разом – він постійно піклувався про мій комфорт і у нього завжди була напоготові для мене пляшечка прохолодної водички з морозильної скриньки у багажнику. Прогулявшись зі мною до Бірла Мандіру, він повіз мене до одного з символів Джайпура – Палацу вітрів (чи Хава-Махалу), де на мене чекав мій гід Сатиш. Хава-Махал – це вишукана п’ятиповерхова споруда з рожевого каменю, збудована у формі корони бога Крішни, прикрашена колонами та балконами. З-за її схожих на стільники вікон, закритих декоративними решітками, вельможні дами, які дотримувалися звичаю "пурда" (від перського "занавіска") і приховували своє обличчя від чужих, особливо чоловічих очей, спостерігали за щоденним життям і вуличними святами, залишаючись невидимими для міського люду…

Звідти ми подалися до Форту Амбер або Амер, що знаходиться за 11 км від Джайпуру. Я думала, що назва фортеці походить від слова "амбер" – "бурштин" або "янтар", але насправді начебто вона стала так називатися від імені Богині-Матері Амби… Втім янтарною ця фортифікація також могли би зватися завдяки своєму світло-теракотовому кольору, що ефектно виділяється на фоні насиченої блакиті індійського неба:). Колись це була укріплена резиденція місцевих правителів – махараджів. Саме звідси вони керували своїми володіннями до заснування Джайпуру. Будівництво фортеці розпочалося у 1592 році (в Україні саме був час козацьких повстань Криштофа Косинського) махараджею Ман Сингхом, одним з воєначальників імператора Акбара, третього правителя династії Великих Моголів (сина Хумаюна, чию гробницю ми з вами оглядали в Делі).

Форт знаходиться на гребені скелястого пагорбу, а до його головних воріт веде широка рампа. Щоб піднятися нагору, можна скористатися послугами особливого таксі – індійського слона. На спеціальному майданчику біля підніжжя пагорба перед виїздом на рампу розмістився цілий загін таких слонів з яскраво розмальованими головами та хоботами, кожен зі своїм наїзником. Я вперше у житті забралася на слона, і його хода зі мною на його спині викликала у мене дитячий захват – слон іде поважно, навіть урочисто, тож навіть така проста і буденна справа, як підйом нагору набуває святкового забарвлення. Я також помітила, що слон рухається по діагоналі – мудра тварина таким чином полегшувала собі підйом і робила його менш крутим для себе! Може через це у шахах слони теж ходять по діагоналі?? Хвилин п’ятнадцять слон сходив рампою, а я, колихаючись поверх нього, милувалася околицями – озером Маота, чудовим перським садом у вигляді килима на островку та місцевою "Великою джайпурською стіною" – іншим фортифікаційним укріпленням протяжністю 14 км (це приблизно як від Києва до Борисполя) на протилежній горі. Також можна було побачити місцевих жителів, які, мабуть, перебачивши вже тисячі приїжджих щодня, радісно та привітно махали руками і дивилися на мене так, ніби спостерігали таку дивину, як турист, вперше.

Прибувши на місце призначення, ми з гідом спочатку пішли до вже другого на сьогодні біломармурового святилища – Храму Шила Маті, присвяченого богині Калі. Це та сама богиня, свято якої відзначалося напередодні у Делі, де я спостерігала величезні черги людей, які вишикувалися з пожертвами до її олтаря. Ця Калі є одним з проявів дружини руйнівного бога Шиви на ім’я Парваті. Як і будь-яка жінка, Парваті може перебувати у різному гуморі. Так ось, варто їй розлютитися, як вона перетворюється на Калі – богиню руйнування. У неї з’являється спідниця з рук відрубаних демонів і намисто з черепів, шкіра стає синього кольору, вона показує свій довгий червоній язик, символ кровожерливості, і вистрибує ногами на свого чоловіка, всемогутнього бога Шиву, який у таких випадках стає сумирним, як овечка, і вважає за краще тихенько перечекати поки лють його дружини мине і вона знову стане милою та світлою Парваті. Кажуть, що вона якось привиділася засновнику фортеці махараджі Ман Сингху, який їй поклонявся, аби здобувати перемогу за перемогою у своїх битвах, уві сні та наказала підняти її статую з дна моря після того, як він переможе правителів Бенгалії. Так воно і сталося: махараджа подолав своїх ворогів, знайшов статую Калі в морі та у 1604 році встановив її у цьому храмі в Амері. Через це храм і називається Шила Мата чи Шила Деві – "кам’яна богиня". Окрім, Калі тут ще можна побачити дев’ять образів богині Дурги (сила) та десять форм богині Сарасваті (знання), викарбуваних на срібних воротах храму. Перед входом також знаходиться фігура слоноголового бога Ганеші, вирізана з одного цільного коралу. У храмі було повно народу – індуси несли до олтаря різні подаяння та отримували взамін благословення. Ми з Сатишем також проштовхнулися крізь натовп, і нас теж з радістю благословили, хоч ми й нічого і не принесли – мені на лоб поставили червону цятку, і ми випили кожен зі своєї долоні священну воду, яку ложечкою розливав священик.

Потім була прогулянка фортом. Спочатку ми пішли дивитися місцевий палац, до якого ведуть пишно та вишукано прикрашені Ворота Ганеші, бачили зал, облицьований тисячами маленьких люстерок, який можна було освітити лише однією свічкою (цю ідею індуси, мабуть, перейняли у персів, де такий метод декорування стін є дуже популярним – один з прикладів Зала дзеркал у тегеранському палаці Голестан), ходили в гаремні апартаменти дружин махараджі (цю частину палацу називали "зенана", тобто жіноча половина), які жили всі в одній частині фортеці, але відгороджені одна від одної разом зі своїми дітьми і ніколи не спілкувалися між собою (це робилося навмисно, щоб жінки не пліткували та не воювали між собою, а також щоб не затівали інтриг). Ми ходили по таємних коридорах, якими жінок вивозили на оглядові майданчики чи свята на спеціальних візках, бо вони не могли самостійно пересуватися з кілограмами навішаних на них прикрас. Цими ж коридорами до них приходив, коли йому заманеться, і так, щоб не знали інші жінки, їхній царствений чоловік. Коли ж йому набридало спілкуватися з дюжиною своїх офіційних дружин, до його послуг була ціла когорта дівчат для розради.

В одному з приміщень гід показав мені стіни обліплені летючими мишами, у яких, якщо вірити йому, саме був шлюбний сезон, тож вони посилено видавали звуки, схожі на голосний скрекіт цвіркунів.

У фортеці також виявилася чудова книжна крамничка, де я придбала собі автобіографію Махатми Ганді та мемуари третьої дружини останнього махараджі Джайпуру Гаятрі Деві під назвою "Принцеса пам’ятає", яка дає яскраве уявлення про життя індійської знаті у минулому столітті.

Уся прогулянка завершилася моїм знайомством з двома премилими кобрами Майклом і Джулією та пришвидшеними курсами заклинання змій за допомогою чарівної сопілки… (далі буде)