Сі Бриз-2012. Бриз на рейді

Сі Бриз-2012. Бриз на рейді

Сьогодні пройшов третій медіадень для мас-медіа, акредитованих при прес-центрі українсько-американських військово-морських навчань “Сі бриз-2012″ — вихід в море на зовнішній рейд Одеської затоки та відвідування кораблів, що стоять на якірній стоянці на рейді, а саме американського есмінця КРО “Джейсон Данхем ” і українського флагмана фрегата” Гетьман Сагайдачний “. На БДК “Костянтин Ольшанський” нас довезти не встигли. Завадив обід. Такий захід викликав деякий ажіотаж у журналістів, оскільки багато хто вже забув, як виходять в море хоча б пасажирами. Вже з однієї цієї сторони захід ставав подією. У майбутньому, коли справа дійде, я сподіваюся, до стрибків з парашутом (до речі, давно вже пора!), всі будуть цілеспрямовано і ретельно готуватися заздалегідь.
На пірсах Одеської (Західної) військово-морської бази журналістів помістили на посильне судно “Південний” і вивезли на зовнішній рейд, де, вислухавши анонс офіцерів прес-центру ВМСУ, ми одночасно мали можливість сфотографувати обидва кораблі в різних ракурсах, поки наш кораблик кружляв навколо обох мателотів, що стоять на якорі в двох-трьох кабельтових один від одного. Незважаючи на суботу, пишучого та знімаючого народу на верхній палубі накопичилося безліч. Навіть заважали командиру нашого корабля оглядати акваторію, тусуючись перед містком. Погода – мільйон на мільйон, як кажуть льотчики. Качки майже не було – так, бали півтора …
На борт “Джейсона Данхема” сходили по шторм-трапу. Ніхто не верещав. Не тільки дівчатка, але навіть і хлопчики. Всі проявили холоднокровність при перестрибуванні з хиткого борту катера “Південний” на вузенький майданчик шторм-трапу американського есмінця. Нинішнє покоління мені здалося значно більш відважним, ніж їх попередники. Пам’ятається, радянські дамочки (навіть комсомолки!) вважали за доцільне впасти в обморок при перших же проявах качки, аж вже поверещати – за обов’язкової програми! Нинішні дівчата-колеги викликають у мене повагу своєю поведінкою в морі і на борту! Як шкода, що таких було меншість за часів моєї молодості.
На американському кораблі нас чекав до певної міри привітний та відкритий прийом (лізьте куди завгодно, у самі секретні відсіки, тільки не на камбуз!). На відміну від американського корабля, на “Сагайдачному” нас водили мало не строєм! Крок вліво, крок вправо – спроба стрибнути за борт! Спроба стрибнути за борт – провокація! Українським кораблем командує насправді не командир, а його ніби заступник з виховної роботи, такий же капітан другого рангу!
А взагалі дізналися багато нового. Всупереч “каментам” на різних сайтах російських тролів, невеликий український флот живе досить активним життям. Ось і зараз підтвердилася готовність наших військових моряків взяти участь у міжнародних антипіратських операціях, тим більше, що той же “Гетьман Сагайдачний”, як колишній за проектом ПСКР (прикордонний сторожовий корабель океанської зони), як раз “заточений” під антипіратські дії. Не дивлячись накажущуюся малопомітність, взаємодія наших і американських моряків у бойовій підготовці досить інтенсивне. До речі сказати, і різниця теж проявляється. виявляється наші палубні вертолітники вільно приземляються на польотну палубу американського есмінця, в той час, як американські вертолітники поки не робили спроб приземлитися на своєму вертольоті на палубу “Сагайдачного”, так як вона трохи менше розмірів. дозволених американськими настановами з виробництва польотів. Може, побоюються, що зіграє фатальну роль хвостова балка з рульовим гвинтом у “Блек Хоука”. Адже відміну камовской співвісної одногвинтової схеми в тому, що вертоліт може повертатися навколо своєї осі, як танк, а також і літати боком, задом наперед і т.д. “Блек Хоук” так не може, хоча і в нього є свої переваги, як і недоліки у співвісних камівскіх вертольотів. В усякому разі, наші льотчики готові спробувати на американському гелікоптері сісти на майданчик “Гетьмана Сагайдачного”.
Так само особливу взаємодію наші й американські вертолітники відпрацювали не тільки в пошукових і ударних протичовнових операціях, а й у порятунку на морі. До речі, український вертоліт Ка-27 на борту “Гетьмана Сагайдачного” був представлений саме пошуково-рятувальним варіантом. З інших особливостей треба відзначити, що американський есмінець абсолютно новий, став до ладу флоту в листопаді 2010 року, і Одеса – перший іноземний порт, який відвідав корабель, на якому екіпаж довгих півтора року здавав курсові завдання на допуск до повноцінної діяльності. Американські моряки в захваті від Одеси, і мріють повернутися сюди хоча б ще раз. З іншого боку, в приватних бесідах українські моряки досить парадоксально, але в той же час не вперше, відзначають, що Севастополь для них привітніше, в той час, як Одеса для них “сувора”, як зараз висловилися “гетьманці”. У попередні роки моряки з інших кораблів висловлювалися пряміше, що жінки в Одесі зовсім не привітні, повії – дорогі і нахабні ( щось бреше наш Пєтрушка!), і взагалі особливого бажання тут затримуватися у них немає. Дивно, адже я особисто бував не раз у тому Севастополі, в тому числі і останнім часом, і особливих відмінностей від Одеси у зазначених раніше галузях не помітив, окрім, хіба божевілля на темах Росії, колишнього “совка” і ПГМ (путінізм головного мозку) досить великої частини місцевих мешканців. При всьому при тому треба відзначити досить високий професіоналізм сьогоднішніх українських військових моряків не тільки в порівнянні з нами, минулими, але і з російськими теперішніми. Це не тільки новітнє радіо-і радіолокаційне, водолазне й інше обладнання на наших кораблях. Це висока освіченість наших не тільки офіцерів, але й адміралів! Та й матросів, які, дивлячись на офіцерів, так само намагаються вміти хоча б спілкуватися з американськими та іншими колегами на їх рівні і за їхніми стандартами. Так, є й багато недоліків, особливо дебілізму, який до того ж генерується сучасної політичною системою проФФесіонльних проффесорів. Але ж і до них було не особливо краще — адже не секрет, що і Ющенко, і Тимошенко не тільки не розуміли проблем військового будівництва та Збройних Сил, а й неприховано їх зневажали! А за що, спитаю я їх цією їхньою мовою?! «…За что, Гєрасім?!..»
Серія цих щорічних навчань тільки в тому і полягає, що вона тягне за вуха з болота наші Військово-Морські Сили. Вже тільки тому вони нам так необхідні!
Власне, тепер час ознайомити вас просто з корабельним складом, з яким вже ознайомились ми. Американський есмінець (ескадрений міноносець) DDG-109 «Джейсон Данхем» (Jason Dunham) тип «Ерлі Берк» серії 2А став до лав флоту наприкінці листопаду 2010 року – було піднято військово-морський прапор. Довжина корабля 155 м, ширина – 20 метрів, осадка 10 метрів, водомісткість стандартна 9180 тон. Максимальна швидкість дещо більша від 30 вузлів ( морських миль на годину), цілковита потужність чотирьох газових турбін – 100 000 кінських сил, що працюють на два гребних вали з п’ятилопасними гребними гвинтами перемінного кроку, відстань ходу економічним режимом до 6000 морських миль при швидкості 18 вузлів. Хоча крейсерським ходом для цих кораблів американці вважають 20 вузлів й відстань до 5000 миль. Екіпаж загалом налічує 325 чоловік, з яких 35 – офіцери. Корабель оснащений найсучаснішою системою «Іджис» (AEGIS), якою так невдоволені росіяни і яка керує ракетами, встановленими у 96 вертикальних пускових установки: крилаті ракети «Томагавк», протичовнові «Асрок» та зенітні (протиракетні та протиавіаційні) «Стандарт» СМ-2 або -3. У останньої модифікації, що встановлена саме на цьому кораблі, підвищено бойові якості, зокрема знижено нижню межу ураження маневруючої боєголовки до 5 (п’яти) кілометрів, за даними Інтернету. Попередня, за різними джерелами, мала нижній кордон від десяти до дванадцяти кілометрів. Верхній сягає офіційно по маневруючим балістичним цілям 190 км, але по рівномірно рухаючимся космічним (супутники) й більше 200 км. Також встановлено вісім звичайних «Гарпунів» класу «корабель – корабель» з відстанню долета 200 км. Крім того існують дві установки «Вулкан Фаланкс» шестиствольні 20-мм автоматичні гармати з темпом стрільби 6000 постр. на хвилину. Їх завдання – ППО-ПРО ближнього радіусу до трьох кілометрів від крилатих протикорабельних ракет та літаків. Також існує зенітна ракетна система «Sea Sparrow» (Морський горобець), що призначено для протиповітряної оборони (в окремих випадках – і протиракетної) на відстанях від 3-х до 15-ти кілометрів. Може вражати навіть малорозмірні надводні цілі. З ПУ можуть застосовуватись як ракети найновішого типу (розраховані навіть під можливі майбутні вдосконалення), так і під старі ракети попередніх випусків до самих перших, як авіаційних варіантів, так і сухопутних). Ракета «Спарроу» — одна з найстаріших ракет НАТО, спочатку лише авіаційна «повітря – повітря» середньої відстані, а потім і наземна зенітна «земля – воздух», і зенітна корабельна («корабель – повітря»)і, зрештою — універсальна. До того ж два тритрубних торпедних апарати для стрільби протичовновими та універсальними торпедами, протичовнова система ЛЕМПС Мк.3 з двома гелікоптерами «Сі Ховк», зрештою носова класична баштова одно гарматна установка калібру 127 мм, та насамкінець, бортові протипіратські 25-мм автоматичні гармати та добрі старі крупнокаліберні кулемети «бровнінг», по одній та по чотири, відповідно, і на кожен борт. Корабель носить ім’я капрала морської піхоти, командира відділення, Джейсона Данхема, що у квітні 2004 року героїчно загинув в Іраці під час виконання бойового обов’язку, рятуючи життя товаришів, накривши собою гранату, кинуту бійцем іракського спротиву. Опис подвигу морпеха Джейсона Дангема буде подано окремо. Виявляється, герої існують і серед сучасних американців, крім того — доволі таки багато. Це дошкульно для злобнокацапствуючої пропаганди путікантропів.

Habir