Сі Бриз-2012: Opioн Золотих Орлів

Сі Бриз-2012: Opioн Золотих Орлів

У понеділок 16 липня у рамках 3-го медіа-дня відбувся візит акредитованих при прес-центрі україно-американських навчань «Сі Бриз 2012» журналістів та телевізійників на територію одеського аеропорту для ознайомлення з льотно-підйомним складом та авіаційною технікою, що приймає участь у навчаннях.
Доволі нудною, хоч і повчальною, виявилась процедура проходження охорони. Поміж нас проходили також пасажири, здається «Аеросвіту», рейса на Київ. Приїхати в аеропорт, пройти черги на реєстрацію себе та багажу, потім черги та приниження на ошуці у беспекарів, потім у накопичувачі чекати автобуса, вантажитись в автобус, їхати до літака, чекати, поки він заведеться, і поки йому дадуть добро на зліт… Потім добиратися з Борисполя у Київ! Виходить навіть на дві-три години більше, ніж коли просто їхати маршруткою «від дверей до дверей». А долучатись до мучінь, що їх надає Одеський аеропорт, може мати смисл тільки коли треба дістатися за межі країни, або, принаймні, якщо поїзд іде в ту ж точку більше доби. Тоді ще можна помучитись, коли це сильно варто часу! Схоже, що ближні авіа маршрути в нашій країні віджили своє. Чи варто себе катувати всіма цими обшуками, реєстраціями та накопичувачами?
Власне, журналісти ознайомились з базовим патрульним літаком військово-морського флоту США П-3 «Оріон».зі слів командира екіпажу першого лейтенанта Джейкоба Кларка, що родом з Іллінойсу, це – літак-ветеран, який почав свою службу ще на початку 60-х років. Навіть даному конкретному екземплярові, що прибув на злітне поле Одеського аеропорту, виповнилося 45 (сорок п’ять!) років від дня народження. Але літак, як двигуни, так і планер, після низки капітальних ремонтів, у цілком боєготовому стані. Літак з екіпажем належать до відомої базової патрульної ескадрильї, що базується у Флориді.
Ці літаки у роки «холодної війни» були головним болем радянських підводників, особливо командирів та старпомів підводних човнів, що безпосередньо виконували завдання бойової служби в океані. Вони відповідали за прихованість, ефективність бойового чергування ядерних сил стримування підводного базування. А здійснити це було вкрай важко, бо при тодішніх технічних характеристиках наших субмарин, а саме їхньої шумності та «магнітності», забезпечити їх цілковиту прихованість майже неможливо.
У той же час і велика кількість наших ракетних підводних човнів, не лише атомних, але й, здебільшого, дизельних ( але з атомними ракетами та торпедами), нехай часом доволі примітивних для даного класу, озброєних всього лише двома – чотирма балістичними ракетами з відстанню стрільби від півтори до трьох тисяч кілометрів, також були головною біллю сполучених Штатів. Тоді американці і сконструювали цього турбогвинтового чотиримоторного літака з високою несучою здібністю крила, що надавало можливість добами «висіти» в повітрі на малих швидкостях у своєму районі , оглядаючи з великої висоти величезні простори океану оптичними, радіо- та радіолокаційними, інфрачервоними, та іншими приборами. Літак у протичовновому варіанті озброєний гідроакустичними та магнітометричними радіобуями, що скидаються у воду, і без власних перешкод ( як у надводних кораблів та підводних човнів) прослуховують велику територію океанської товщі. Вони бувають як плаваючі на поверхні, так і напівзанурені та занурені. Також доволі широкий арсенал на зовнішніх та внутрішніх підвісках: глибинні бомби, протичовнові самонавідні торпеди, проти корабельні крилаті ракети, НУРСи, морські міни та звичайні авіабомби. Щоправда, у військовий час діяти літак може тільки у своєму і «чистому» від ворожої винищувальної авіації небі. Якщо на відстань пуску ракет до нього прорветься хоча б один винищувач, то тихохідний великий «Оріон» стає легкою мішенню.
Одначе свідоцтвом щонайвищої надійності «Оріона» слугують часті льотні пригоди у Тихому океані за участі китайських винищувачів, коли жоден пошкоджений китайцями ( внаслідок таранів та різних зіткнень) «Оріон» не впав у море , не дивлячись на нанесені доволі важкі ушкодження (вихід з ладу одного, або декількох гвинтів, механічні пошкодження хвостового оперіння, консолей крила або й навіть самого фюзеляжа)! Вони всі діставалися своїх, або й навіть не своїх, аеродроміві здійснювали посадки зі збереженням життя своїх екіпажів. Останнє свідчить і про високу повітряну виучку пілотів.
Вищевказані високі льотні якості дозволяють використовувати «Оріона» і як рятувальний літак для виявлення в океані потерпілих внаслідок стихії та морських катастроф та скидання їм рятувальних комплектів плавзасобів, провізії та медикаментів, а останнім часом – і в анти піратській кампанії для виявлення на широких океанських просторах суден-маток, на які забазовуються ( заправляються, відпочивають й передають заручників) піратські ватаги на своїх швидкісних моторках. Про все розповіли командир екіпажу та представник авіа командування :-го флоту США, що у Сигонеллі на Сицилії, Майкл Бернс.
Також цікавість журналістів викликала другий пілот «Оріона» лейтенант Емілі Кордл. Виявляється, ще дівчинкою у підлітковому віці, дядько навчив її літати на декількох типах легкомоторних літаків, що дозволило їй досить легко вступити до Військово – повітряної академії, де її увагу привернула специфікація великих багатомоторних повітряних кораблів.
На цих маневрах американський операторський склад «Оріона» разом з українськими операторами буде здійснювати як протичовновий пошук, так і пошук «учбових» потерпілих та «учбових» піратів. Поки що у Чорному морі таких майже немає, хіба що крім росіян та «абхазів». Так, що практичний досвід, що його кожного року набувають українські спеціалісти, досить цінний. На додачу із взаємодією з американськими товаришами.

Habir