Тур`я-Ремета. Таке село лише одне!

Тур`я-Ремета. Таке село лише одне!

Закарпатське гірське село Тур`я-Ремета, що на Перечинщині, відоме, мабуть, єдиним у світі чавунним барельєфом листоноші, встановленому ще півтора століття тому. Є ще одна унікальна відмінність цього села від всіх інших не тільки в Закарпатті, але й у всій Україні. Та про то згодом.
Так ось: як стверджуть історичні перекази, в XIX столітті жив в Тур`ї-Реметі шанований чоловік, поштар Теодор Фекете. Кожен день з Тур’янської долини виходив Федір Фекета, як називали його місцеві лемки-русини, аби отримати й рознести листи серед мешканців Перечинщини. А відстань між деякими поселеннями становить тут більше 30 кілометрів. Весь цей шлях Фекета йшов пішки з важкою сумкою. Одного разу взимку, переходячи річку по льоду, листоноша провалився й разом зі своїм цінним вантажем почав тонути. З останніх сил Фекета зняв сумку й викинув її на берег, а сам загинув у гірському потоці. На знак подяки й поваги односельці власним коштом й замовили меморіальну дошку відданому своїй справі поштареві. Згадана дошка на честь листоноші, який понад 30 років сумлінно виконував свою роботу, знаходиться на стіні місцевого православного храму.

А коли виповнилося 215 років з дня народження та 165 років з часу загибелі Федіра Фекети, у районному центрі Перечин йому відкрили бронзовий пам`ятник. Ужгородський скульптор Михайло Белень зобразив славетного поштаря в народному однострої того часу, ступаючим з каменя на камінь у гірському потоці. Відпочатку сюди почалося справжнє паломництво. Адже зі всіх навколишніх сіл до монументу поштаря нині приїжджають пари молодят. А на камені постаменту вони залишають листи зі своїми мріями й побажаннями.
Ще один цікавий факт з історії села: жителів Тур`ї-Ремети сусіди називають з давен «жабники», або ж «жаблярі». Дійсно, якщо зазирнути в меню одної з місцевих кав’ярень, то тут можна побачити традиційну французьку страву - «жаб`ячі лапки». За словами науковця Ужгородського національного університету Федора Шандора, традицію споживання жаб у закарпатське село завезли французи на початку 19-го століття. У 1816 році після битви під Ватерлоо країни-переможці – Росія, Прусія, Австрія та Велика Британія – вирішили вивезти з Франції всіх офіцерів наполеонівської армії: була небезпека, що вони згодом змогли б знову влаштовувати військовий заколот й стати причиною повернення боннапартистів до влади. А оскільки найбільш «глухим» місцем Австро-Угорської імперії тоді було Закарпаття, тому Відень відправив полонених французів на Перечинщину.
Місцева легенда свідчить, що серед виселенців опинився й дослідник-кулінар, учень знаменитого Огюста Ескоф’є, котрий привіз із собою – на згадку про рідну кухню – кілька французьких жаб, і вже тут, на місці, схрестив їх з місцевими. Потім ці ропухи обжилися у старому руслі річки Турички. Тур’яреметівці кажуть, що найсмачнішими виходять страви тільки з тих з жаб, котрих виловили до першої грози. Оскільки перша громовиця трапляється десь у середині квітня, то саме тоді настає той момент, коли у жаби вже приростає шкіра до м’яса. А до того у них дуже чисте й поживне м’ясо, й воно дуже легко відділяється. Причому саме в цей період популяції не завдають великої екологічної шкоди, бо квакухи вже віднерестилися.
Досвідчені місцеві «жаболюби» споживають лише задні лапи, з яких одразу здирають шкіру й зав’язують у вузлик. Так зручніше потім ці ніжки смажити. На кілограм делікатесного м’яса треба зловити майже 80 жаб. Реметівські «мисливці» таку кількість земноводних впольовують за півгодини. М’ясо залишають і собі, й продають у місцеві ресторани та супермаркети – десь по 150 гривень за кілограм. Тамтешні господині знають десятки рецептів приготування цього делікатесу. А перед приготуванням маринують з часником, сіллю, червоним та чорним перцем.

Ігор Галущак