Юнацька армія з дорослим майбутнім. Військово-патріотичний збір у Кам’янці-Подільському

Юнацька армія з дорослим майбутнім. Військово-патріотичний збір у Кам’янці-Подільському

У Кам’янці-Подільському відбувся Х військово-патріотичний збір, присвячений Дню Незалежності України, який об’єднав юнаків і дівчат з десяти областей України
Не така страшна армія, як її малюють. У цьому щоразу переконуються учасники військово-патріотичного збору, який проводиться громадським рухом «За майбутнє» та за підтримки Міністерства оборони України.
На перший погляд – це дуже незвичайний збір і не кожен може відразу зрозуміти як і для чого юнаки й дівчата на декілька днів добровільно натягають на себе військову форму (а серед цих молодих людей, дівчат, повірте, не мало) стають у стрій, підкоряються приказам командира, живуть у казармі, харчуються у звичайнісінькій солдатській їдальні. Так, звучить дивно. Особливо в той час, коли більшість сучасних хлопців приписують себе до психічно хворих плоскостопих метро-сексуалів (насправді кожен вибирає недугу собі до вподоби), а романтичний образ солдата, оспіваного в піснях, віршах, серіалах хвилює дівчат дедалі менше. Навіть мами й тата в істериці кричать, що армія тільки зруйнує їхню дитину. І саме в цей час знаходиться й чимало молоді з всієї України, різного віку та різними уподобаннями, яка бажає стати учасниками військово-патріотичного збору, або як його ще називають - ВПЗ .
Звичайно, це не справжня армія, але проходить все максимально наближено до справжнього суворого армійського життя. Моє перше знайомство з ВПЗ залишилося в моїй пам’яті океаном яскравих вражень перемог та нових друзів. А відбувалося це минулої осені у місті Житомир на базі 95-ї аеромобільної бригади. Під час реєстрації всіх учасників поділили на чотири табори: «Барс», «Рись», «Орел», «Сокіл». Я потрапила до табору «Рись». Отримала бейджик учасника та синю футболку (колір нашого табору). І почалося… чотири не забутніх напружених дні. Група зовсім незнайомих людей в перший день перетворилася на сильну й дружню команду, яка завзято йшла до перемоги у всьому за що б не бралися. Зарядка о шостій ранку, день, проведений на полігоні, ознайомлення з технікою, бойовими машинами та різними видами зброї, а після всього цього - підготовка візитки команди, а потім КВК. Ми мали змогу не просто дивитися на БТР чи танки, а навіть проїхатися ними у повному спорядження (бронежилет, каска). Постріляти з автомату АК та ПМ (пістолет Макарова). Пройти лінію перешкод, показати стройову підготовку та поборотися у спортивних змаганнях.
Після того виїзду я назавжди закохалася в 95-у аеромобільну бригаду, ВПЗ, та громадський рух «За майбутнє»
Нарешті! Я дочекалася Х-го ювілейного військово-патріотичного збору, який дислокувався на базі факультету військової підготовки Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Він був приурочений до дня незалежності України проходив під гаслом «Моя країна - Україна».
Емоції, які мене переповнювали були неймовірними: зустріч зі старими друзями та «бойовими товаришами», спогади про минулі перемоги та десятки юнаків та дівчат, які чекають на неймовірне чудо під назвою ВПЗ. Я їду на зустріч з українською армією, зі ще не знайомою, але вірною командою, з громадським рухом «За майбутнє», з керівником військово-патріотичного збору Михайлом Миколайовичем Харечко та його командою.
Ніч у дорозі, а з самого ранку військовий склад частини зустрічав учасників ВПЗ гостинною посмішкою. Ура! Я знову в таборі «Рись». Комендантом нашого табору була тендітна жінка Топчій Наталія Іванівна. Міжтаборове знайомство, перше шикування. І хто б міг подумати, що цей різномастий, різновіковій незнайомий між собою кривий стрій через декілька днів перетвориться на дисциплінований, знаючий майже всі військові команди стрій юних «курсантів» та просто дружню й міцну команду. На плацу пройшло перше загальне шикування, де юнаки й дівчата були не просто маленькими командами з різних міст та селищ України, а конкурентоспроможними, готовими до перемог таборами «Барс», «Рись», «Орел», «Сокіл». Комендантам таборів вручили прапори. Ми, як переможці минулого збору, піднімаємо на щоглі державний прапор України.
Заселившись у казарму, ми вирушили на екскурсію військовою частиною, де нам показали й пояснили призначення всіх будівель, ознайомилися з бойовими машинами інженерно – саперних військ, відвідали музей військової частини. Вже в перший день перед нами стояло не легке завдання: підготувати візитку нашої команди. Всі команди готувалися на повну силу, але, як і в кожному конкурсі були переможці. Перше місце розділили табори «Рись» і табір «Орел».
Другий день ми провели на полігоні. Заліки зі стрільби з АК та ПМ, розбирання й складання автомату, військова естафета, екскурсія до кінологічного центру (тут відбулося знайомство з бойовими собаками та їхній показовий виступ), екскурсія до антитероритстичного центру, в якому ми побачили роботу саперів на різній місцевості, костюми в яких працюють мінери, та різні види вибухівок. І після такої екскурсії хочеться сказати одне: що б там не казали злі язики, люди, які працюють у цій сфері - добре знаються на своїй справі. Обід на польовій кухні, а в вечері КВК, який ми готували на полігоні у перервах між заліками та екскурсіями. Цей захід пройшов собі у задоволення, а деякі сценки у команд виконувалися не гірше ніж у професійних акторів. А на вечірньому шикуванні - вражаючий феєрверк, яким насолоджувалися не учасники збору, й особовий склад військової частини, а й жителі міста, які мали змогу бачити це чудо піротехніки.
Останній день пролетів напружено, але швидко. Спортивні змагання, показ стройової підготовки, завершальне шикування, нагородження… Слухаючі привітальні слова командира збору Михайла Миколайовича Харечка, військових, воїнів-інтернаціоналістів, перед очима промайнула кожна хвилинка проведена пліч-о-пліч з людьми, які стали тобі близькими по духу та вірними товаришами. Можливо, коли ми роз’їдемося кожен по своїх містах (Кременчук, Львів, Бориспіль, Київ, Запоріжжя, Вінниця, Переяслав-Хмельницький та інші) ми й не будемо тісно спілкуватися, але підтримка та розуміння, яке відчувалося від тих людей зігріватиме серце та пам’ять ще довго. І як би, іронічно не посміхалися з гори генерали з купою зірочок, саме такі військово-патріотичні збори формують правильну людину, дисципліновану, толерантну. Горду за нашу армію та вдячну за не легку працю наших військових. Ну що, армія! Чекай гідного поповнення!
Ольга Плохотнюк, студентка