Прип’ять. Колись у цього міста були теплі долоні, а тепер тут дикі джунглі

Прип’ять. Колись у цього міста були теплі долоні, а тепер тут дикі джунглі

Колись у цього міста були теплі долоні, а тепер тут – дикі джунглі
21 серпня біля колишнього «Будинку культури» мертвого міста Прип’ять відбулася церемонія з наповнення капсули землею з м. Прип’ять для закладення в основу меморіалу «Дзвін Нагасакі» у м. Мінськ
Цей захід відбувся напередодні Міжнародного дня дій проти ядерних випробувань, який світова спільнота відзначає 29 серпня. У заході взяли участь виконуючий обовязки голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Дмитро Бобро, колишній заступник голови Прип’ятського міськвиконкому Олександр Єсаулов, заступник директора регіонального управління забезпечення організаційно-технічної діяльності Чорнобильської зони відчудження Василь Махно, заслужений журналіст України Олександр Наумов, представители представники громадських організацій, зокрема «Прип’ять com», «Земляки», Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів «Чорнобиль-86» та благодійного фонду «Солідарність Плюс», а також мешканці міста, які були евакуйовані з Прип’яті в 1986 році
Спочатку працівники ЧАЕС беруть проби ґрунту, чи не перевищує він допустимої норми радіоактивних елементів, а потім цією землею наповнюють капсулу, яка розміром і формою нагадує гільзу артилерійського снаряда. Настоятель Свято-Іллінського храму в Чорнобилі освятнв цю землю, й капсула пішла по кругу: кожен із присутніх передавав її з рук у руки, наповнюючи мертву землю живою, здоровою енергією. Після завершення своєрідного ритуалу Д.Г.Бобро передав капсулу предстанвнику посольства України в республіці Бєларусь.
Три роки тому з ініціативи Казахстану Організація Об`єднаних Націй проголосила 29 серпня Міжнародним днем дій проти ядерних випробувань. А 27 вересня цього року в столиці Бєларусі - Мінську буде урочисто відкрито меморіал «Дзвін Нагасакі». Там уже знаходяться капсули з землею міст, які постраждали від «мирного» атому та ядерних випробувань – Хіросіми, Нагасакі, Семипалатинська, білоруського міста Наровля, а тепер буде земля і з України. Як зазначив Дмитро Бобро, Прип’ять – чи не єдине місто на Землі, яке вже ніколи не повернеться до життя через «мирний» атом. Воно – як нагадування про те, що люди мають більш чітко розуміти ту загрозу, яка йде від некерованої ядерної реакції.
«Це місто просто необхідно зберегти, зробити з нього музей і возити сюди енергетиків-атомників з усього світу, щоб вони бачили, що може трапитися з «мирним» атомом, з містом, з цивілізацією, врешті-решт, якщо вони натиснуть не ту кнопку, - з болем говорить колишній міський голова Олександр Єсаулов, - Згадаємо долоні цього міста: вони були теплими і м’якими. А зараз це – дикі джунглі. Те, що сталося 26 квітня 1986 року, повинно залишитися для людства не просто памяттю, а трагічнким уроком того, що один невірний рух або вчинок може призвести до жахливих наслідків, які знівечать або заберуть життя сотень, тисяч, десятків тисяч людей».
Про своє життя «до» і «після» аварії згадує голова Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів «Чорнобиль-86» Анатолій Колядин. Він вперше після трагедії привіз до рідного міста Прип’яті свого сина, якому в квітні 1986-го виповнилося чотири роки. Анатолій Федорович працював на станції, а в день аварії йому довелося змінювати нічну зміну на 4-му енергоблоці. «Було відчуття того, що це може бути останньою зміною в житті», - згадує ліквідатор, стоячи біля під’їзду свого колишнього будинку, - Але дезертирів серед нас не було. За нами було місто, сім’ї, діти. Перед нами стояло завдання – зберегти 1-й, 2-й і 3-й енергоблоки, навіть були спроби врятувати зруйнований 4-1 блок.. Була ще одна, найважливіша задача: вияснити, що ж, усе-таки трапилося?! Але невдовзі, десь всередині травня стало зрозуміло, що на 4-му блоці варто поставити великий жирний хрест. У перші хвилини після аварії я зателефонував додому й наказав дружині зачинити всі вікна й ні в якому разі не випускати дітей надвір! На жаль, міська влада дуже пізно дала подібні вказівки. І хоча місто було евакуйоване за рекордні терміни - 5 годин, розпорядження про евакуацію населення прийшло дуже пізно!
На превеликий жаль, сьогодні, якщо не доведи Господи трапиться подібна біда, рятувати людей підуть лише люди нашого, дуже вже старшого покоління. Інші, якщо й підуть, то лише за дуже великі гроші! Чорнобиль мало чому навчив людство. І таж Фукусіма – це невивчені уроки Чорнобиля», - на песимістичній ноті завершив розмову Анатолій.
Разом із керівником неофіційного сайту міста Прип’ять PRIPYAT.com, колишнім прип’ятчанином Олександром Сиротою ми прогулялися мертвим містом, побували біля школи № 1, яка сім років тому почала руйнуватися. Страшно!!! Особливо – на дитячому майданчику, біля якого дозиметри просто заскалило й на лічильнику було 30 тисяч бета-часток на сантиметр квадратний у хвилинах! Не знаю точно, що це означає, але всі, хто щось розуміє, сказали, що це – дуже небезпечний фон.
Коли ми вже мали повертатися до Києва, перший заступник голови Держагентства керування зоною відчуження Дмитро Бобро повідомив, що через руйнування і часткове знесення будівель місто Прип`ять може зникнути через 10 років . Адже відомо, що без людей будь-яка споруда гине. Крім того, через споруди проростає ліс, стіни і конструкції постійно видозмінюються під дією температури, що призводить до осипання, а рівень радіації в будинках часто вищий, ніж на вулиці. «Саме тому ми зараз обмежили доступ в будівлі. Більша частина цих будівель зрештою буде знесено та поховано», — підкреслив заступник голови.

Повернення людей для постійного проживання в зоні відчуження - неможливе
До речі, до українського уряду звернулося 35осіб, які бажають повернутися в свої будинки в 30-километровій зоні ввідчудження. Загроза радіоактивного випромінення їх не лякає, тим паче, що вони, під час поїздок до рідних осель неодноразово заміряли рівень радіації, й виявили, що на забрудненій території фон не вищий, ніж у Києві. Думки спеціалістів з цього приводу кардинально розійшлися: одні вважають, що там цілком безпечно, інші ж стверджують, що Зона залишиться мертвою щонайменше тисячу років.
Д.Бобро зазначив, що, незважаючи на зміну радіаційної ситуації, на теперішній час повернення людей для постійного проживання у Чорнобильській зоні відчуження є неможливим, - вважає Дмитро Бобро . Водночас він припускає, що в південних регіонах зони відчуження за 20-30 років рівень цезію опуститься до значень, що допускають проживання населення. Це пов’язано з фізичними процесами напіврозпаду цієї радіоактивної речовини.
Що ж стосується територій, які уражені ізотопами трансуранових елементів, то ці землі, на думку Д.Бобро, ніколи не будуть придатними для проживання.
А так хочеться сподіватися, що на Полісся знову повернеться життя!

Наталя Плохотнюк