Не повернулися, але знайшлися. ДОТ на південній околиці Києва

Не повернулися, але знайшлися. ДОТ на південній околиці Києва

Мовчать в боях знищені ДОТи, в них кров’ю захлинулася війна. Бувають безіменними висоти, але всі солдати носять імена!... Повинні носити, адже до тієї миті, коли смерть торкнулася до нього своїм крилом, у бійця було ім’я й прізвище. Недаремно кажуть: «Хто вистрілить у своє минуле з пістолету, тому майбутнє відгукнеться гарматою».
Цей ДОТ № 186, який знаходиться майже в центрі села Чабани на південній околиці Києва, в серпні-вересні чорного від горя й гарі 1941 мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва. До останнього бійця.
Повернемося в ті страшні для нашого народу (й столиці України зокрема) дні. 11 липня 1941-го німецькі війська 6-ї армії Вермахта під командуванням генерала Паулюса підійшли до північно-західної околиці Києва. На підступах до річки Ірпінь, сіл Білогородка, Буча, Ірпінь, Мостище розгорнулися жорстокі бої. Але взяти Київ з наскоку не вдалося. Ворог рушив в обхід, прориваючись до Києва через Фастів і Васильків. 30 липня противник наніс сильний удар силами трьох піхотних дивізій 29 армійського корпусу. Атаку німців повинні були стримувати зведений загін генерал-майора Мотикіна: 147 і 175 стрілецькі дивізії з частинами підсилення, спираючись на ДОТи КіУР, гарнізони яких на даній ділянці фронту складалися з бійців 28-го окремого кулеметного батальйону (опб). Для боротьби з ДОТами 71-а німецька дивізія задіяла важку артилерію, 1 дивізіон і 1 додаткову батарею (нім. Entgiftungsbatterie) реактивних мінометів Nebelwerfer ), самохідні установки залпового вогню Wurfrahmen-40 з запальними реактивними снарядами, штурмові групи, озброєні вогнеметами, вибухівкою і гранатами, а також штурмові гармати (Stug III). Під сильним вогнем піхота польового заповнення КіУР відступала, кидаючи напризволяще гарнізони ДОТів і ДЗОТів. Таким чином німецькі штурмові групи, використовуючи мертві простори, безкарно підбиралися до ДОТів і закидали їх гранатами та димовими шашками.
Наші частини почали відходити за хутір Чабани. Місцями виникла паніка. Але радянське командування вжило енергійні заходи до відновлення положення: пошарпані роти і батальйони приводилися в порядок, вводилися резерви, організовувалися контратаки, посилилися дії радянської авіації в районі села Віта-Поштова.
5 серпня 44-а німецька кулеметна дивізія, взявши села Юрівку й Гатне, почала наступ уздовж Дніпра в районі Кременище - Хотів. До кінця дня, незважаючи на знищення 15 ДОТів і ДЗОТів, 3 танків і захоплення 550 полонених і 1 зенітної гармати, 95 пд загрузла в 1-й лінії оборони КіУР. Особливо дошкуляв німцям ДОТ № 186 на околиці Чабанів. Німці змушені були скинути темп наступу, щоб не оголяти фланги. Проте їм вдалося взяти штурмом хутір Чабани і знищити 2-й батальйон 132 танкового полку (танкісти воювали вже без своїх броньованих машин), 147-ї стрілецької дивізії. У цьому жорстокому бою радянські війська зазнали тяжких втрат ( багато вбитих і поранених, близько 200 полонених). Захисники ДОТу № 186 трималися з останніх сил. До тієї миті, пики німці на підігнали впритик до залізобетонної фортеці танк, підвівши його вихлопну трубу до амбразури ДОТу й пустивши чадний газ. Кілька останніх живих захисників довготривалої вогневої точки задихнулися. Але не здалися.
Оперативне зведення штабу 37-ї армії на 12 серпня 1941 року. ДОТ 186 знаходиться в оточенні. Йде запеклий бій з противником. Бої місцевого значення…Ппро них мало згадували, про них мало хто міг потім розповісти.
18 серпня радянським військам знову вдалося відбити у німців хутір Чабани і закріпитися в ДОТі № 186. Оборону цієї вогневої точки героїчно тримали аж до 19 вересня, до того моменту, коли німецькі війська взяли Київ. Захисники ДОТу № 186, бійці 28 окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка, яким вдалося вціліти в «м’ясорубці» Київського укріпрайону, скоріш за все загинули в Баришівському «котлі». Ні їхні імена, ні їхні долі невідомі.
Лише деякі з них. Рядовий Жарко отримав важку контузію обороняючи дот. Німецький саперний заряд закладений в амбразуру пошкодив кулемет, бійця врятувала захлопнувшейся бронезаслонка. У несвідомому стані він потрапив у полон. Зараз він ЖИВИЙ. Що його чекає завтра?
Боєць Шкляренко, він киянин. ДОТ потрапив в оточення і після кількох атак німецьких штурмових груп все вирішили залишити зміцнення і пробиватися до своїх. Женя сказав-Куди я піду, адже мій будинок за моєю спиною. Мені не куди йти ... Я залишаюся. І всі вони 15 осіб, залишилися разом з ним. Німецький вогнемет вогонь якого проникає навіть в зазори амбразури і бронезаслонкі залишив свою потворну мітку на обличчі Євгена.
Шостий ВДБ! Скільки їх лежить по узбіччях перехрестя Хотов-Чабани-Новосілки?!

Понад 70 років героїчна фортеця стояла покинутою й бездоглядною. .Починаючи з 60-х років ДОТ використовувався як господарське приміщення. Завдяки цьому в ньому збереглися елементи внутрішнього обладнання, які на сьогоднішній день можна вважати по істині унікальними. Протиштурмові грати , посилені кільцями (таких в київському укріпленому районі) залишилося три; бронезаслонка зразка 1929 року з оглядовими щілинами ( їх теж одиниці залишилися); бронедвері; бронезаслонка зразка 1930 року з унікальною, яка ніде раніше не зустрічалася фахівцям рукояткою овального виду; водяна колонка (ніде більше не збереглася); та головне - частина системи охолодження кулеметів (СОХЛАЖ), яка дивом збереглася. З часом навколо нього виросли багатоповерхівки, а ДОТ, як самотній солдат, тримав оборону, зберігаючи пам`ять і останні крики своїх бійців. Оборону від людського бездушшя, від цинізму й несправедливості, від безпам’ятства
Нарешті, на честь 69-ї річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації “ЦИТАДЕЛЬ” та Чабанівською селищною радою було відреставровано. Урочисто відкрито музей «Дот № 186 Київського укріпленого району». Це третій ДОТ-музей, відкритий силами МАДФ «Цитадель» та селищними громадами Київщини за останніх два роки. Ентузіасти будують Пояс бойової слави по рубежах Київського укріпленого району (КиУР) разом з тими, хто не байдужий до нашої історії.
На відкритя ДОТу були запрошені учасники й свідки страшних подій 1941 року. Емілії Іванівні Іванченко в ті дні виповнилося 15 років. Закінчивши столичну 8-річку, дівчина пішла працювати на кондитерську фабрику імені К.Маркса. З перших днів війни всі працівники фабрики - майже 2 тисячі чоловік - на чолі з її директором знаходилися в ополченні, обороняючи півленні рубежі Києва. В районі Голосіївського лісу в ході тяжких боїв загинуло все керівництво фабрики. Серед ополченців була й Емілія. 2 липня її прийняли в комсомол, а наступного дня вона з подругами пішла працювати в медсанбат – пункт надання першої медичної допомоги на Дехтярівській. Але згодом вони знову повернулися до ДОТів. Їй вдалося вижити й дійти майже до Берліну.
З метою патріотичного виховання і популяризації вітчизняної історії вже сьогодні на базі відновлених споруд КиУРу проводяться безкоштовні екскурсії для школярів і студентів.
Після відкриття музею в цьому ДОТі відбулася театралізована військова реконструкція подій серпня-вересня 1941-го року, яку підготували військові реконструктори з воєнно-історичного клубу «Червона Зірка», Калинівського гвардійського військово-історичного клубу, спеціальної пошукової групи "Вертикаль", командир спеціальної пошукової групи "ім. Отамана Орлика" та професійної школи - студії Алли Чюрі.. Вона базувалася на реальній історії доту №186. Спільними зусиллями бійців РСЧА і Вермахту даних клубів вони мали унікальну можливість на власні очі показати глядачеві весь жах війни з її жорстокістю і безжальним кровопролиттям. Здорово, що нам не завадили ні дощ, ні бруд, ні холод. Мокрі, змерзлі і перемазані бійці гордо стояли перед людьми і раділи, що все пройшло успішно.
Моментом, який особливо вразив мене було те, коли штатна співачка Калинівського Гвардійського військово-історичного клубу Ірочка Січкаренко стала виконувати пісню Марка Бернеса "Журавлі" і люди, що оточили бійців і співачку плакали. Явно перед очима у них миготіли картинки з тільки що побаченого бою, у вухах ще строчив кулемет "Максим" і дивлячись на обпалені обличчя солдатів РСЧА, їм було так чітко видно, що саме довелося пережити нашим дідам і прадідам у ті далекі воєнні роки.
Так ... Світ змінився. Змінився 186-й ДОТ. І ми всі трохи змінилися за ті хвилини бою проведені в листопаді 2012 року в селищі Чабани, поблизу 186-го ДОТ-а Київського укріпрайону ...
Дот, забутий повоєнними поколіннями, знов вигукнув кулеметним вогнем зі своїх темних амбразур.
Сподіваємося, ДОТ, що простояв замшілим бетонним пагорбом серед житлового двору, стане головною визначною пам`яткою села Чабани. У цьому велика заслуга сільського голови Загорулько Анатолія Івановича.
«А ось ДОТ 180, - розповідають активісти «Цитаделі» , - багато років стояв на приватному подвір`ї. Ми змогли переломити ситуацію і тепер це музей, щоправда колишній господар з цим дуже не згоден ... Більше того, ми теж там не господарі. Брудний, покинутий ДОТ, в якому жили свині, мало кого цікавить, а от музей з кулеметом та іншими військовими експонатами - справа інша. Приїхав помічник депутата, зірвав наші плакати, повісив свої, найняв місцевого жителя на роботу екскурсоводом і тепер депутат може скрізь говорити, що це він відновив ДОТ і він фінансував всі роботи. І де правда? Прикро, але ми йдемо далі з Віти Поштової йдемо в Чабани, чистимо реставруємо і наступний ДОТ згідно плану буде відновлений вже в 2013 році.
А 10 листопада, на території меморіалу Свято-Покровського храму в с. Гатне Києво-Святошинського району (за кілька сотень метрів від ДОТу № 186) відбулося урочисте перепоховання воїнів, загиблих в 1941 році при обороні Києва. З п`ятдесяти солдат встановлено імена сімох, знайдені їхні родичі, які теж прибули для участі в церемонії. Останки всіх воїнів були знайдені протягом 2012 року пошуковим об`єднанням «Дніпро-Україна».
Того ж дня президент України Віктор Янукович відзначив державними нагородами України членів громадської організації «Археологічне патріотично-пошукове об`єднання» Дніпро-Україна ".
Наталя Плохотнюк