Олімпійський урок

Олімпійські ігри для країн-учасниць – це не просто змагання у спортивній першості, це значно більше. Йдеться про визнання, престиж та могутність держави на міжнародній арені.

Весь світ захоплювався українськими спортсменами, і виключно завдяки нашим спортсменам – у світі знають про Україну в позитивному аспекті.

Виступ кожного спортсмена та нашої збірної під державним прапором – це момент єднання всієї країни.

Без перебільшень, наша країна – велика колиска чемпіонів, тут народжуються і тренуються справжні титани спорту. Вони віддають всю свою енергію, всі сили та здібності заради нових досягнень у справі, якій присвятили своє життя.

Однак, переважно, те, що наші майстри спорту віддають, неспівмірне з тим, що вони отримують. Про умови, в яких їм доводиться працювати, годі й казати.

Саме тому спортивний потенціал України залишається не розкритим, а наші гравці у пошуках кращої долі масово покидають країну.

Лакмусовий папірець "Ріо"

Олімпійські ігри в Ріо 2016 – найголовніша спортивна подія у світі, її чекали чотири роки.

Українська збірна виступила на Олімпіаді достойно. Ми вдячні як переможцям, так і спортсменам, які не посіли призові місця. Усім відомо – шлях до Олімпіади тернистий, це титанічна і саможертовна праця.

Разом з цим, результати Олімпіади 2016 виявилися для нас найгіршими за всю історію участі України у змаганнях.

Ми посіли 31 місце, отримавши всього 11 медалей.

Цьогорічні результати продемонстрували системну кризу у сфері спорту України.

Занепад українського спорту – наслідки багаторічної бездіяльності влади всіх рівнів стосовно розвитку спорту в Україні та слабкої політики профільного міністерства.

Україна вже втратила понад 30 своїх атлетів, які тренуються та виступають за Азербайджан, Росію, Туреччину, Ізраїль, Аргентину, Латвію, Казахстан, Молдову, Грузію, Чехію.

Зокрема, під прапорами інших країн на іграх в Ріо змагалися п’ять українських спортсменів.

Пану Міністру Мінмолодьспорту варто проаналізувати ситуацію і публічно доповісти про ситуацію у сфері спорту України. І розповісти, чим займаються люди, які сидять на державній заплаті у міністерстві. Що зроблено з метою зупинки масового відтоку українських спортсменів закордон?

Оскільки Україна провалила цьогорічну Олімпіаду – Міністр спорту має піти у відставку.

Сподіваюся, що влада засвоїть Олімпійський урок і повернеться до українського спорту обличчям: від популяризації спортивно-патріотичного виховання до належного матеріально-технічного забезпечення наших олімпійців.

Доза критики від громадськості, яку отримало міністерство під час Олімпійських ігор, має стати суттєвим поштовхом для справжнього реформування сфери спорту в Україні.

Ціна олімпійського золота

Ціна олімпійського золота – занадто дорога: щоденні виснажливі тренування, складні травми, відновлення і знову тренування.

Спортивна кар’єра дуже коротка, і спортсмени щодуху роблять все, щоб досягти успіху. На заваді стоять відсутність належної матеріально-технічної бази для підготовки, жахливі умови для тренувань, які нерідко призводять до травмувань.

До слова, українські майстри спорту отримують від 2,5 до 3,5 тисячі гривень заробітної плати. Оплата будь-якої отриманої травми лежить на плечах спортсмена.

Варто згадати, що під час підготовки до Олімпійських ігор учасників нашої збірної годували гречкою і рисом.

І дуже соромно, коли дізнаєшся з інтерв’ю наших олімпійців, як з ними учасники інших збірних діляться пластирами, бо в наших спортсменів немає навіть елементарних речей.

Цього року на підготовку української збірної до Олімпійських ігор було виділено лише 249,9 мільйона гривень, це вдвічі менше, ніж для підготовки до Олімпіади 2012 у Лондоні. Тоді витрати становили 564 мільйони гривень.

На виплату призових за медалі в Ріо передбачено 144,4 мільйони гривень. Атлетам-переможцям обіцяють $125 000, за срібло – $85 000, за бронзу – $55 000.

Водночас лідерами щодо виплат володарям олімпійського золота в Ріо є Азербайджан – $ 510 000, Тайланд – $ 314 000, Філіппіни – $ 237 000, Узбекистан – $ 200 000.

Зовсім нічого не платять своїм чемпіонам в Хорватії, Норвегії, Швеції та Великобританії, так як у згаданих країнах праця спортсменів і так високооплачувана. Ці країни інвестують у розвиток дитячо-юнацького спорту.

Україні ж украй необхідно створити належні умови для розвитку спорту, залучати інвесторів та спонсорів до розбудови спортивної інфраструктури, і найголовніше – популяризувати спорт та здоровий спосіб життя серед дітей, молоді і дорослих.

Спортивний мер

Окремим абзацом варто згадати найспортивнішого мера Києва.

Спортсмени сприйняли прихід Кличка до влади у Києві з радістю. Вони чекали на позитивні зміни у сфері спорту на рівні столиці. Однак за весь час керування містом, дієвих зрушень у цьому напрямі не відбулося.

Мер не став головним лобістом і захисником розвитку спорту, хоча має для цього усі інструменти та важелі впливу.

Маю надію, що сьогоднішній Олімпійський урок засвоїть і мер Києва.

І вже найближчим часом ми побачимо очікувані зміни у сфері спорту. Доступний спорт – для всіх.

http://kiev.pravda.com.ua/columns/57bf1ece4437b/