Україна сьогодні – це багатонаціональна багатоконфесійна держава, ідея якої виношена українською нацією, винесена із надр віків на її плечах, окроплена потом і кров’ю багатьох поколінь. Українськими сльозами і хрещенською водою Володимира Великого омита далека дорога від величі Київської Русі до здійснення багатовікової мрії про її відродження і становлення національної держави, де «вольному воля» – незалежно від національного походження, релігійних уподобань чи будь-яких інших чинників. В далеку давнину на українські землі, наче «на край світу», втікали від гніту стражденні люди і ставали вільними козаками. В горнилі історії формувалася українська нація, її традиції, волелюбний менталітет. Так і сьогодні, як колись, українська нація не втрачає своєї сутності, здатна вбирати в себе (консолідувати) людей будь-яких національностей і релігійних переконань, які, вливаючись в неї, з повагою ставляться до її цінностей (традицій). визнають Декларацію про державний суверенітет, яка передбачає національну  державність українського народу, шанують Конституцію і Державні символи – Прапор, Герб, Гімн.

Українська нація – це вічний авангард багатонаціонального українського народу, який, усвідомлюючи відповідальність перед Богом і власною совістю, постійно кристалізується у широкомасштабному процесі консолідації минулих, нинішнього і прийдешніх поколінь, відтворюючи і розвиваючи динамічну функцію здорового українського націоналізму.

Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, піклуючись про зміцнення громадянської згоди на землі України, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, минулими, нинішнім та прийдешніми поколіннями (преамбула). Згідно Конституції України держава сприяє консолідації і розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (стаття 11).

Ці конституційні положення повністю відповідають  християнським цінностям української нації, рівно національним цінностям Українського народу (громадян України всіх національностей). Християнський світогляд як ціннісний орієнтир національних інтересів Українського народу має світський характер (церква відділена від держави) і корелює з приналежністю української нації до європейської (християнської) цивілізації. Він отримав відображення у Конституції України – Малий Державний Герб України відтворює знак Княжої Держави Володимира Великого. Багата язичницька історія народонаселення на території України дохристиянського періоду перекривається новим відліком історії з моменту хрещення Русі, який започаткував новий етап цивілізаційного розвитку. Це знайшло відбиток у преамбулі Конституції України, де йдеться про відповідальність перед єдиним Богом.

Здоровий український націоналізм, на відміну від хибного розуміння, апріорі вільний від руйнівних крайнощів, має відповідальний перед Богом рушійний творчий характер, спрямований на реалізацію і захист конструктивних національних інтересів.

Націоналізм як реалізація і відстоювання природних національних інтересів  притаманний кожній нації. «Відхреститися» від хибного розуміння, яке зустрічається у недружелюбних опонентів аж до ототожнення націоналізму з «нацизмом», дозволяє волелюбна національна ідентичність Українського народу. Український націоналізм має основною цінністю християнську свободу волі (людини, нації), що виключає просування національних інтересів за рахунок нав’язування волі іншим націям (відрізняти від відстоювання національних інтересів від посягань). Того ж Україна очікує від інших націй, які вступають у спілкування з нею. Свобода національної волі є ціннісним підґрунтям морального і позитивного права України на незалежність у зовнішніх і внутрішніх відносинах.

Малий Державний Герб України відтворює знак Княжої Держави Володимира Великого, завдяки кому у 988 році відбулося хрещення Русі. По неофіційному тлумаченню (яке має право на існування за відсутності офіційного), Тризуб Володимира Великого є відтворенням християнської Святої Трійці в державі та її громадянах. Синьо-жовтий Прапор символізує подвійну природу Бога і людини, яка створена по Його образу і подобі – небесну і земну (або духовну і матеріальну). Гімн України є втіленням прагнення української нації до незалежності – зовнішньої і внутрішньої, матеріальної і духовної.

Для  справжнього українця  свобода – це воля, а воля це незалежність. Його воля в руках Бога – спрямована на богоугодну діяльність, яка несе в собі незалежність у всіх її сенсах. Отже в Гімні України йдеться не тільки про незалежність від «вітрів» контролюючого впливу з різних кінців світу чи незалежність від інших держав (вона має вторинний характер). Насамперед, оспівується внутрішня свобода людини – свобода волі, духу, яка несе в собі незалежність в усіх аспектах людського буття. Це свобода від ворожих духовних сил, які проникають в душі людей, аби нести зовні розбрат та ворожнечу. Вони породжують міжусобиці, розрив дружніх зв’язків, конфлікти та війни, погрожують розвалом України та втратою нею державності.

Якщо більш глибоко вслухатися в зміст Державного Гімну України, який є зовнішнім виразом багатовікового прагнення українства до незалежності, то можна відкрити в ньому глибинний пласт «духовної брані» (брані в людських серцях зі злими силами за духовну свободу – свободу від ненависті, злоби, відчаю і помсти тощо).

Сьогодні саме на цьому «полі брані» починається здобуття незалежності України, відбувається національне примирення, здобувається єдність України, кується суспільна злагода, добросусідські відносини з іншими державами, а також звичайне людське щастя. Відповідно в словах «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці» чується щонайперше віра в перемогу з Божою поміччю над духовними ворогами в серцях і душах українців та інших народів – злими силами, які підбурюють до конфліктів, недружньої поведінки тощо (бо Бог є світло, яке розсіює темінь). А в словах Гімну «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» звучать перш за все євангельські слова «Немає більше тої любові, як коли хто положить душу свою за інших», тобто поступиться своїми амбіціями, радикальними поглядами заради примирення, не втрачаючи здатності постояти за себе, дати достойну відсіч нападкам духовного ворога та проявам людської агресії всередині країни і зовні. А також готовність «положити тіло за свободу» як заклик до богоугодної діяльності по перетворенню матеріального світу, яка несе матеріальний достаток і свободу від надмірних матеріальних труднощів.  

У глибинному розумінні Державний Гімн України славить богоугодний труд у духовному і матеріальному житті, в їх нерозривному зв’язку, що є властивістю «браттів козацького роду» – в сутності вільних від пут духовної і матеріальної залежності людей. Відродження такого братства – основа духовного і матеріального панування «у своїй сторонці».

Слова Гімну України є відтворенням української віри в Бога «з гірчичне зерно» [«ще не вмерла Україна»], «яке найдрібніше з усього насіння, але коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і клубиться у віттях його» (Мф. 13:31,32). Від того в словах цих лунає радість і віра в перемогу, бо «якщо ви будете мати віру з гірчичне зерно… нічого не буде неможливого для вас» (Мф. 17:14-21), Слова ці є відтворенням самовідданого труда українців на духовному і матеріальному поприщі і вічно грядущої слави і волі України, без яких вона просто немислима (без Бога, без Божої Слави і Волі). Більш життєстверджуючої тези важко собі уявити – доки є хоч крихта віри, Україна жива! А значить справиться з будь-яким випробуванням і будь-яким ділом (бо хто без Бога – мертвий, Бог животворить, віри спасає).

Логічним завершенням такого бачення Державного Гімну України є наступні слова Павла Чубинського (сьогодні вони могли б стати вчасним доповненням до Гімну):

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Добре було б повернутися в тексті Державного гімну України до цієї життєстверджуючої тези із оригінального тексту Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна (замість України), і слава, і воля» – у Чубинського в першій строфі звучать не залишки слави і волі України, а віра в перемогу – віра, слава, воля.

Одночасно можливо оспівати у Гімні і нашу впевненість у досягненні успіху на цьому поприщі, адже ми «браття-молодці!». Цей життєстверджуючий вигук – із першої репринтної публікації пісні П. Чубинського, яка лягла в основу Гімну.

Гімн України дивовижний, про нього можна писати і писати, поринаючи до нескінченних глибин. Це лише окремі, найбільш важливі на сьогоднішній день глибинні роздуми про нього, пропозиції.  В Гімні оспівані дивовижні глибинні пласти української ментальності, до яких нам нескінченно йти, розставляючи чи прибираючи коми і акценти, аби пізнати себе, дійшовши до розуміння такого унікального явища, як «браття козацького роду», де панує кожен «у своїй сторонці» в умовах «нашої (авт. - суспільної) свободи». По суті цей посил – індивідуального панування в умовах суспільної свободи – є лейтмотивом української національної ідеї.