Права ВПО на житло: вітчизняне законодавство та міжнародні документи

6 марта 2019, 10:21
0
23

* * *

                                 Переверзєва Л.О., Титова О.В., Грудницька С.М.

ПРАВА ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ НА ЖИТЛО: ВІТЧИЗНЯНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

З 2014-ого року Україна потрапила до списку країн-лідерів за кількістю вимушено переміщених людей через конфлікт на Донбасі та  в Криму.

Станом на 2 січня 2019 року, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської державних адміністрацій, взято на облік 1 млн 512 тис. 435 внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованих територій Донецької й Луганської областей та АР Крим.

Оскільки відповідна категорія громадян з’явилася в Україні не так недавно, законодавство, яке регламентує їх правовий статус та захист основних прав  ще знаходиться в процесі формування.

Тому на сьогодні, незважаючи на певні суттєві зрушення у регламентації правового статусу ВПО (прийняття Законів України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та низки підзаконних нормативних актів) в Україні не виконані чисельні приписи та вимоги міжнародних інституцій щодо прав ВПО. В першу чергу, це стосується обов’язку держави гарантувати ефективне відшкодування за втрачені доступ і права на житло, землю й майно, залишені біженцями або ВПО, не очікуючи результатів переговорів щодо розв’язання воєнних конфліктів або статусу певної території.

Нажаль, навіть, у положеннях Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року зазначається, що можливість внутрішньо переміщеним особам відстоювати своє право на майно та/або право на відповідну компенсацію настане «після повернення контролю над частиною Донецької та Луганської областей і закінчення тимчасової окупації частини території України». Таким чином, ми бачимо, що навіть ключовий стратегічний документ у цій сфері не враховує основоположні міжнародні принципи щодо захисту прав ВПО.

Відповідно до п.6  ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Одночасно у частині другій п.6  ст. 5 цього Закону  зазначається, що держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією. Наведене положення, в контексті існуючих міжнародних документів слід тлумачити саме як обов’язок держави щодо ВПО.

Так, У Рекомендаціях Rec (2006) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо внутрішньо переміщених осіб, ухвалених Комітетом міністрів Ради Європи на 961-му засіданні заступників міністрів 5 квітня 2006 року, зазначено, що:  внутрішньо переміщені особи мають право користуватися своїм майном згідно з правом у сфері прав людини. Зокрема, внутрішньо переміщені особи мають право на повернення своєї власності, що була залишена у зв’язку з їхнім переміщенням. Якщо внутрішньо переміщені особи позбавлені можливості повернути свою власність, така втрата повинна бути належно компенсована.

Узагальнюючи положення Резолюції ПАРЄ 1708 (2010 р.) можна зазначити, що обов’язками України є наступні:

гарантувати своєчасне і реальне відшкодування збитків у зв'язку з втратою житла, землі та іншого майна, залишеного ВПО, або прав на володіння ними, незалежно від переговорів, що ведуться про розв’язання збройних конфліктів;

надати адекватну компенсацію у вигляді грошової виплати або надання майна, в достатній мірі порівняного з повною вартістю втраченого ВПО майна (права володіння майном);

забезпечити наявність швидких, доступних і ефективних процедур пред'явлення претензій на відшкодування збитків;

вести роботу зі збору достовірної інформації про кількість і характер претензій по поверненню майна, вироблення пропозицій щодо процедур розгляду таких претензій, контролю за ходом їх виконання, виявлення обставин, що перешкоджають,  і вироблення заходів щодо їх подолання.

У Резолюції ПАРЄ 1708 (2010 р.) Асамблея закликає держави-члени вирішувати проблеми з житлом, землею та іншим майном ВПО виходячи з "Принципів Піньєйру",  розробленмх Організацією Об'єднаних Націй.

Ці принципи встановлюють, що:

держави створюють і підтримують справедливі, своєчасні, незалежні, прозорі і недискримінаційні процедури, інституційні структури і механізми для розгляду і задоволення претензій, пов'язаних з реституцією житла, землі і майна, і для виконання відповідних винесених рішень;

держави вживають належних адміністративних, законодавчих та судових заходів для підтримки і полегшення процесу реституції житла, землі і майна;

держави забезпечують, щоб усі заходи в рамках процесу подачі та розгляду претензій про реституцію, включаючи процедури оскарження, були справедливими, своєчасними, доступними, безкоштовними і враховували вікові та гендерні аспекти;

держави докладають зусиль до створення в усіх порушених районах, де   проживають потенційні заявники, центрів і бюро з розгляду претензій про реституцію;

держави розробляють основні правові положення для захисту права на реституцію житла, землі і майна, що є чіткими та узгодженими;

держави призначають конкретні державні установи, яким доручається забезпечувати здійснення рішень і постанов про реституцію житла, землі і майна.

Як можна бачити, міжнародні документи, які містять ключові положення щодо забезпечення прав ВПО, містять досить чіткі вказівки на заходи, які мають бути здійснені державами, що стикаються з проблемами ВПО.

Резолюція ПАРЄ  2198(2018) «Гуманітарні наслідки війни в Україні» (п. 1.13.) прямо вказала на обов’язок держави «забезпечити право на адекватне житло  та вирішення житлових питань як невід'ємну частину сталих рішень для внутрішньо переміщених осіб, у т.ч. ухвалення законодавчої бази для запровадження та імплементації різноманітних житлових програм».

У зв’язку зі складністю та новизною проблематики внутрішньо переміщених осіб, українській владі доцільно опиратися на міжнародні норми регулювання відповідних питань. Тому наступним етапом розвитку законодавства України про забезпечення житлових прав ВПО має стати приведення його у відповідність із вимогами міжнародних документів.

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
ТЕГИ: Права человека,міжнародна політика,житло,переселенцы из зоны АТО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.