Історична місія України в планетарному масштабі

Україна історично формувалася і знаходиться на «розі вітрів» з різних кінців світу (різних цивілізацій), під впливом яких формувалися особливості менталітету українців та національна самобутність українського народу. Поперемінно потрапляючи здебільшого під вплив західноєвропейської і східноєвропейської культур, наша країна була як би їх окраїною, звідси її назва – Україна. Цим обумовлений цивілізаційний розлом України та загроза її розпаду. Але разом з тим і перевага України, її унікальність і наш шанс.

Україна як представниця європейської (християнської) цивілізації формувалася і розвивається на стику східної і західної традицій у християнстві. В умовах України заперечення західної або, навпаки, східної християнської традиції загрожує міжусобицями й розпадом. Тому наше завдання не бути рубіконом, не розриватися між двома традиціями («дім, що поділився сам в собі, не встоїть»), а зв'язати їх воєдино, взявши з них краще, поєднуване, і створивши першооснову для єдиної України (бо сказано «що зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі»).

В цьому історична місія України в планетарному масштабі – забезпечити сполучення в її лоні східної і західної традицій у християнстві, поклавши початок поверненню сучасної європейської цивілізації до споконвічного християнства.

Поділ християнства тисячоліття тому на західне і східне було реакцією Західної Європи на недооцінку матеріального начала в житті людини східним крилом у християнстві, аж до фактичного відходу від земного в духовну сферу. Західне християнство, що виділилося в самостійну гілку в християнстві, сформувало світогляд, що забезпечив прогрес в матеріальних умовах існування людини, але і втратило той глибинний зв'язок зі споконвічним розумінням спасенного духовного життя, який зберігається у східній гілці. Східне християнство, як і раніше, по великому рахунку утримується від широкої підтримки людської активності у мирських справах, піклуючись переважно про духовне. Споконвічне (цільне) християнство з трудом виявляється в православ'ї серед безлічі богословських шкіл, які формуються під впливом східного крила, а після никонівських реформ і західного також. В результаті майже весь християнський світ в питаннях земних «озахіднився», страждає від недооцінки духовного начала в земному, а «внутрішнє» східне християнство, що живе в рамках того ж простору, по великому рахунку як і раніше демонструє духовну індиферентність до питань облаштування земного життя, підживлюючи ілюзію заперечення матеріального начала споконвічним християнством та відповідно гріховності активної діяльності з матеріального облаштування цього світу. В результаті дії зазначених факторів серед населення переважає лише номінальне співчуття і західному, і східному християнству (згідно із законом «Заперечення заперечення»), надається перевага атеїзму. Разом з тим людина страждає від внутрішнього конфлікту, опиняючись перед вибором між духовним і матеріальним, вибираючи більш зрозуміле – матеріальне. Розрішити цей конфлікт може сполучення кращих сторін західної та східної традиції в християнстві з використанням переваг першої в матеріальному і останньої в духовному. З урахуванням того, що більшість населення України через історичні обставини співчуває православ'ю, нейтралізувати духовний фактор, який стримує людську активність в мирських справах, значить відпустити пружину економічного розвитку, закласти основу для українського економічного дива.

Русь – це стан душі, її богоугодний мирний, творчий склад і добра воля. Припинення міжусобиць між слов'янськими племенами і формування держави Київської Русі пов'язується з покликанням варягів-русі – кращих з варягів, здатних управляти «по ряду, по праву» (Повість временних літ).

По великому рахунку йдеться про велике примирення Заходу і Сходу на теренах багатостраждальної Вітчизни. Відродження України починається з примирення заходу і сходу в душах українців (заходу і сходу в християнстві, заходу і сходу України, заходу і сходу Європи і в цілому світу). Завершується в теоріях і на практиці  сполученням західного індивідуалізму і східного колективізму – в межах інтегрованої під український менталітет індивідуалістично-колективістської методології. Собор у вільний колектив незалежних українців – то і є соборна Україна.

«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Євангеліє).

Сучасна Росія, звертаючись до ідеї «Третього Риму», не пов’язує її з матеріальним добробутом свого народу в умовах величезних  природних багатств. Україна (суть Київська Русь), просуваючись волею долі власним національним шляхом, має здолати протиставлення матеріального і духовного. Саме тоді на берегах Дніпра, на горах, «возсіяє благодать Божа» (Андрій Первозванний).

Зараз ми маємо взаємне заперечення західного і східного християнства, що стало результатом перекосу в сторону матеріального або духовного начала відповідно в західній і східній християнській традиції. На зміну має прийти рівновага цих двох начал, їх збалансоване сполучення. Досягти його можливо, розвінчавши поширене помилкове уявлення про гріховність матеріального достатку, в якому (уявленні) перебуває більшість співчуваючих православ'ю, рідше знаходячи в тому втіху, ніж відгукуючись розривом зв'язків між духовним і матеріальним життям. Навпаки, досягти збалансованого розвитку людини в матеріальній та духовній сфері можливо, розглядаючи суспільно корисний труд, спрямований на примноження матеріальних благ, як засіб вираження любові (до себе, Бога і людей). Не як борг чи обов’язок перед Богом, а добровільно взятий на себе труд (діло) по перетворенню матеріального і духовного світу ради Бога і людей, і зворотною стороною цього процесу є творення самого себе як незалежної самодостатньої людини, що світить подібно Сонцю, зігріваючи простір навколо себе.

«Йти треба середнім шляхом, не ухиляючись ні в десно [авт. – духовне начало, схід, небо], ні в шуйя [авт. – матеріальне начало, захід, земля]» (Серафим Саровський).

Україна – унікальне явище, сутність якого «Русь» (Київська Русь). Припинити духовний розпад України, за яким крокує великий розпад в усіх його проявах, може повернення до суті, єдиний дух – дух миру і творення (творчого, праведного труда), Святий Дух. Це і є та вузька Путь, по якому Україна може прослизнути між Сциллою і Харибдою і вийти у велике плавання («вірний в малому над великим поставлений буде»).

Стисле формулювання української національної ідеї.

Бачення самовідданого творчого труда українців (матеріального і духовного) як вірної путі до дійсної незалежності України (від гріха і грішного світу, хай то східний чи західний чи власний вітчизняний) як кінцевої мети за горизонтом виводить національну ідею незалежності України на новий рівень.  Вільна Україна (у матеріальному і духовному сенсі) – це ідея дійсної свободи українства (зовнішньої і внутрішньої, матеріальної і духовної), яка починається з християнської поваги до людини, до її свободи волі. А свобода волі немислима у лоні будь-якої залежності. 

Для України ВОЛЯ – це національний дух, бажання і здатність діяти (індивідуально у соборному вільному колективі), долаючи внутрішні і зовнішні перешкоди. Свобода – це можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об’єктивної реальності, позбавленого ілюзій, та незалежно від будь-яких зовнішніх чи внутрішніх вирішальних впливів. ВОЛЯ – це й її свобода, і потенціал, і реальна сила, що окриляє людину на шляху самореалізації, і постійне втілення в реальність.

ВОЛЯ – національне слово українства. В тому змісті, що в нього вкладаємо ми, воно існує лише у нас. Слово, що окриляє. Істинно руський дух, що надихає на подвиг і героїчне перетворення матеріального світу. Символом останнього для українства є «ЗЕМЛЯ» (омріяна оспівана полита потом і кров’ю багатостраждальна наша земелька).

ЗЕМЛЯ І ВОЛЯ – найбільш стисла і несказанно ємна українська національна ідея, заснована на сполучені матеріального і духовного начал, гасло соборної України.

ЗАМОЖНА ВІЛЬНА УКРАЇНА – її державницький вираз.             

 ___________________

__________________

Коментар. Примирення заходу і сходу європейської (християнської) цивілізації на теренах України – не пуста мрія, а плідна національна ідея.

Якщо розквіт західноєвропейських економік став результатом прориву східнохристиянської ідеї в західний простір, то зараз ми стоїмо на порозі поглиблення цього прориву на нашому просторі і досягнення нових висот.

У гуманітарних науках це повинно виразитися в використанні нових підходів, що спираються на накопичений досвід, розвивають його на основі міждисциплінарних досліджень, які дозволяють перейти від диференціації в отриманні знань до їх інтеграції, що приносить синергетичний ефект. Наприклад, обґрунтований в процесі пошуку шляхів реалізації православ'я в праві правовий інституціональний підхід (Грудницька С.М., Інститут економіко-правових досліджень НАН України, 2011), що гармонізує правовідносини з інституціональною економічною теорією, в області теорії права і різних його галузей відгукнувся каскадом відповідей на теоретичні проблеми, які не знаходили відповіді на протязі десятиліть і навіть століть. З самого початку її автор ставив за мету пошук шляхів реалізації в праві споконвічно християнського погляду на світ, результатом стало обґрунтування нового наукового підходу, який відкриває новий науковий напрям у праві. Новий, правовий інституційний підхід, базується на органічній концепції право розуміння та індивідуалістично-колективістській методології, що ґрунтується на принципах сполучення та участі, на відміну від традиційної для континентального права методології, що виходить із принципу протиставлення (матеріального і духовного, індивідуального і колективного, приватного і публічного начал). Застосування нового підходу дозволило обґрунтувати рішення ряду теоретичних і практичних проблем, які не знаходили свого вирішення ні в рамках індивідуалістичної, ні колективістської методології.

Новий підхід здатен наблизити Україну до своєї сутності (Київська Русь), справляти благотворний вплив на всі сфери суспільного життя, в т.ч. на рівень добробуту народу. Не можна розраховувати на допомогу міжнародних інстанцій, потрібно розраховувати на свої сили, тоді не гріх попросити і про допомогу.

Запропоновану національну ідею фактично можна розглядати як  квінтесенцію правового інституціонального підходу, адже в її світлі Україна розглядається як правовий інститут – пересічний (стиковий) міжцивілізаційний і внутріцивілізаційний феномен, в якому кожна цивілізація, кожна її гілка має право на існування, держава розквітає в умовах їх мирного співіснування і творчої співпраці. В цілому ж являє собою єдине ціле, стійкість якого заснована на основоположній інтегральній складовій, яка сполучає в собі прагматичний підхід (земля), свободу і вдохновення (воля). Земля і воля – це одне ціле, як дві сторони однієї медалі. Усвідомлення цього є першим кроком на шляху до споконвічної національної єдності нашої країни і довгоочікуваного економічного дива.