Історична трансформація функцій митниці: частина 2

Перетворення митної служби США з фіскального на правоохоронний орган, а також функції митних органів на теренах України

Сполучені Штати Америки

Після визвольної війни за незалежність Сполучені Штати нагально потребували наповнення скарбниці. Президент Джордж Вашингтон підписав прийнятий першим конгресом США Тарифний акт від 4 липня 1789 р. А вже 31 липня того ж року п'ятий акт конгресу заснував митну службу Сполучених Штатів Америки.

Найперше мито незалежної держави було стягнуто 5 серпня 1789 року – 774 долари 41 цент.

У складі нового урядового органу була створена нова посада – «митний колектор», відповідальний за стягненням митних зборів у певному місті чи регіоні.

Поворотним моментом у функціоналі митної служби США вважається американо-мексиканська війна 1846-1848 років. Протягом війни 1 773 американці було вбито, а 13 271 померли від інших причин. Велика кількість жертв стала підставою для проведення розслідування. Однією з причин значних втрат стали неякісні ліки, які імпортувалися в США. У 1848 році Конгрес прийняв Drug Importation Act, яким зобов’язав митну службу контролювати «якість, чистоту і придатність» ліків. Заробітна плата інспектора, який мав здійснювати контроль, пропонувалася на рівні 1 тисячі доларів на рік (це приблизно 30 тисяч сучасних доларів, однак у 1850 році будинок у Брукліні коштував 2 500 дол.).

В подальшому ефективність виконання закону знизилася, оскільки на посади інспекторів призначали за політичним принципом, і Drug Importation Act перетворився на «паперового тигра».

У кінці ХІХ століття Конгрес прийняв Biologics Control Act з метою покращення контролю за якістю ліків. Убивство Президента Джеймса Гарфілда ображеним претендентом на посаду остаточно сприяло тому, що комплектація митної служби відбувалася за принципом компетентності, а не політичної доцільності.

Понад 170 років тому, саме митна служба США вперше почала протидіяти переміщенню порнографічних матеріалів. Більше, ніж 130 років тому, коли продукція американської промисловості почала зазнавати збитків від контрафакту, митниця вступила в боротьбу за захист прав американських виробників. Понад 100 років митниця зробила перші кроки на шляху боротьби з контрабандою наркотиків.

У ХІХ-ХХ століттях митна служба США залучила ряд федеральних правоохоронців. Спеціальні митні агенти розслідували випадки контрабанди та порушення інших законів: митних, антинаркотичних та податкових.

До речі автор «Мобі Дік» Герман Мелвілл служив митним інспектором в Нью Йорку. Також робота митником значиться і в біографії майбутнього Президента США Уліса Гранта (той, що зображений на 50-доларовій банкноті).

У ХХ столітті внаслідок різкого зростання обсягів міжнародної торгівлі та кількості подорожуючих, митна служба почала перетворення з адміністративного бюро на федеральний правоохоронний орган.

Функції перевірки товарів, оформлення митних декларацій звичайно залишилися, однак митні спеціальні агенти використовували сучасні поліцейські методи – часто спільно з іншими агентствами, такими як Федеральне бюро розслідувань, Служба поштової інспекції США, Служба імміграції та натуралізації США та Прикордонний патруль США, - для розслідування справ, часто далеких від міжнародних аеропортів, мостів та пунктів перетину кордону.

На сьогоднішній день Митно-прикордонна служба США (U.S. Customs & Border protection, далі – СВР) контролює дотримання 29 законодавчих актів США.

СВР – одне з агентств, що входить до складу Міністерства внутрішньої безпеки США – U.S. Department of Homeland Security (DHS), яке включає в себе ще 21 відомство. DHS був створений у відповідь на теракти 11 вересня 2011 року.

Основні функції СВР: правоохоронна, що передбачає боротьбу з тероризмом та незаконною міграцією, захист національної економіки, захист довкілля і здоров’я громадян, збереження культурної спадщини, охорона державного кордону, а також підтримка законної зовнішньої торгівлі та туризму.

СВР за 2016 рік забезпечено надходжень близько 44,6 мільярдів доларів митних платежів. Це трохи більше 1% дохідної частини бюджету Сполучених Штатів. Однак правоохоронний акцент в роботі СВР необхідно вимірювати не надходженнями.

Справа в тому, що в США немає податку на додану вартість – митна служба збирає лише мито і акцизи. При цьому обсяги імпорту в США складають 2,7 трильйони доларів. Якби в Америці був ПДВ, наприклад зі ставкою 20%, то надходження з імпорту теоретично складали б понад 500 мільярдів.

Варто звернути увагу на витрати – бюджет відомства складає 15,1 млрд. дол. СВР є найбільшим серед правоохоронних органів у Сполучених Штатах за кількістю працівників – понад 62 450 співробітників. Це – митні офіцери й прикордонні агенти, фахівці із сільського господарства, пілоти літаків, торгові спеціалісти, співробітники місії підтримки та співробітники-кінологи.

Україна

А [коли] пошле цесарство наше [своїх мужів], хай ті перепишуть імена їхні, і тоді [хай] візьмуть вони місячину свою: спершу [ті, що] від города Києва, а тоді з Чернігова, і [з] Переяславля, і [з] інших городів. І нехай входять вони в город одними воротами 8, з цесаревим мужем, без оружжя, [по] п’ятдесят чоловік, і хай торгують, як ото їм треба, не платячи мита ні від чого»

Повість минулих літ у рік 6415 (907)

Хоча укладення торговельної угоди 907 року Русі з Константинополем нібито не підтверджується документально, бачимо, що варяги виторгували собі пільгові, безмитні умови для торгівлі на ринку Царгороду.

Однак все одно не треба тішити себе, оскільки, по-перше, договір укладала «русь», тобто скандинави. Про це прямо каже ПМЛ: «Бо так звали тих варягів — русь, як ото одні звуться свеями, а другі — норманами, англами, інші — готами, — отак і ці.». Крім того, слід звернути увагу на склад посольства русів у різні роки:

907 – князь послав Карла, Фарлофа, Вермуда, Рулава і Стемида;

911 (або 912) – Карла, Інгельда, Фарлофа, Вермуда, Рулава, Гуди, Руальда, Карна, Фрелава, Руара, Актеву, Труана, Лідула, Фоста, Стемида.

944 (або 945) – князь Ігор, а точніше Інгвар відправив солідну делегацію: Івор, посол Ігоря-Інгвара, й інші посли: Вуєфаст, Іскусев, Слуди, Уліб, Каніцар, Шигоберн, Прастен, Лібіар, Грім, Прастен, Кари, Каршев, Єгрі, Воїст, Істр, Прастен, Ятвяг, Шібрід, Кол, Стеггі, Сфірка, Алвад, Фудрі, Мутор; купці: Адун, Адолб, Ангівлад, Уліб, Фрутан, Гомол, Куці, Єміг, Турбрід, Фурстен, Бруни, Роальд, Гунастр, Фрастен, Інгельд, Турберн і другий Турберн, Уліб, Турбен, Мони, Руальд, Свен, Стір, Алдан, Тілій, Апубкар, Свен, Вузелів, і Сенько-бирич (адміністративно-судовий виконавець). Тобто такий експорт промоушн.

А по-друге, торгували скандинави (окрім лісу, меду і хутра), у тому числі і слов’янами. Є версія, що англійське слово «slave» (фр. «esclave») якраз походить від «slav» - слов'янин, оскільки Константинополь був потужним хабом із продажу і перепродажу рабів, а внаслідок значної кількості людей, що продавалися на ринку Царгороду слова «раб» і «слов'янин» стали синонімами.

До речі у ПМЛ важливою є конструкція «…нехай входять вони в город одними воротами». Це скоріш за все відображує процедуру стягнення мита, оскільки тодішні міста були добре укріплені і потрапити в місто можна було лише через браму. Однак місто могла мати декілька брам і, напевно, було зручно, якщо б купці з однієї країни користувалися б одними воротами, зокрема, якщо до їхніх товарів застосовувалися якісь пільги.

За часів Великого князівства Литовського, Руського і Жемойтського у кінці XV – у другій половині XVI століть діяло понад 40 різноманітних видів мита. Зокрема: головне – стягувалося на кордоні держави; рогаткове – за проїзд через браму; брукове – за користування мощеними дорогами; цло – мито, яке стягувалося «цельниками» (митниками) на користь державної казни.

Також є цікавим таке мито, як «даниловщина». Справа в тому, що інституційна спроможність митних органів того часу була дуже низькою, і князі (королі) віддавали митницю на відкуп. Тобто призначали фіксовану суму, яку мала отримати скарбниця, все, що зверху, залишалося у відкупника.

Одним з таких митників був Шемак (Шамак) Данилович, який у 1505 році взяв на відкуп митницю у Луцьку та мав на відкупі оргишове мито (мито зі скота) у Києві.

За правління Великого князя Вітовта (у православ’ї – Олександра, у католицтві – Вітольда) з’являються так звані «вітовтови бані» – митні комори. Їх принциповою особливістю було те, що найперші з них знаходилися на кордоні, а не у містах.

У різних картографів Вітовтова баня називається, або «Vitold Hammami», або «Balneum Vitoldi», або «Witoldowa Łaźnia», тобто фактично слово «баня» дослівно перекладається ними у значенні «лазня». Однак, у перекладі зі староруської баня – це купол або башта. «Вітовтова башта» знаходиться в сучасному селі Веселому поблизу Берислава (Кизи-Кермен) – якраз на тогочасному кордоні між Великим князівством Литовським, Руським і Жемойтським та Золотою Ордою, який у Північному Причерномор’ї проходив по руслу Дніпра

Гетьманом Богданом Хмельницьким Універсалом від 28 квітня 1654 р. були встановлені мита на користь військового скарбу: індукта (ввізне), евекта (вивізне). Ставка мита становила близько 2% від вартості товарів.

Митний статут Російської імперії 1755 року скасовував мита в містах і встановлював порядок стягнення мита в портах і на кордоні. Встановлювався перелік доріг, якими можна було переміщувати товари, а тих, хто уникатиме митницю, необхідно було доставляти в портові і прикордонні митниці і стягнути мито. А якщо коштів не виявиться, то товари повинні бути продані з аукціону, а з отриманої суми відрахувати податки.

При цьому, залишалися евекта, індукта та інші податки, запроваджені в Малоросії (змушені використовувати цю назву, оскільки її зазначено в документі). Іноземні товари, які купці мали намір продати на території Малоросії, не обкладалися імперськими податками, однак з купців брали розписку, що ці товари не потраплять на територію Великоросії. Таким чином, територія України на той час була свого роду «вільною економічною зоною», що було пов’язано з існуванням Гетьманщини, яка хоч і формально, але залишала ознаки автономії.

Ставки мита в Російській імперії залежали від державної економічної політики, зокрема Митний тариф 1724 був суто протекціоністським. Крім того, забороняв ввезення товарів, які не передбачені тарифом. Тариф 1757 року був ще більш протекціоністський, і внаслідок високих мит збільшилися потоки контрабандного ввезення товарів. Інституційна здатність митниці була дуже низька, тому збір мит віддавався на відкуп, зокрема купцю Шемякіну (дивовижний збіг).

Тариф 1819 року, незважаючи на низькі ставки мита, призвів до занепаду виробництва, оскільки різко знизився попит на вітчизняні товари – споживачі надавали перевагу закордонним товарам. Крім того, промисловці звикли працювати в умовах відсутності конкуренції і виявилися не готові до конкуренції з іноземними товарами. Історичні паралелі дуже красномовні…

Після 1824 року і впродовж всього ХІХ ст. мита постійно підвищувалися, що переслідувало 2 мети: фіскальну і протекціоністську. У 90-х роках ХІХ ст. взаємне підвищення мит на товари з боку Германської та Російської імперій фактично означав «митну війну», однак вона тривала недовго.

Митний статут 1819 року (Таможенный устав по Европейской торговле) передбачав санкції за переміщення прихованих і заборонених товарів. Була прописана процедура накладення санкцій на порушників, відбір пояснень та розмір покарання (з безмитних товарів стягувалося 10%, а ті, що підлягають оподаткуванню, конфісковувалися). При цьому, чиновникам, які виявили приховування належала частина від штрафу.

Окремими пунктами на митників покладався контроль за переміщенням заборонених предметів: на той час це були окремі види товарів, карти гральні (оскільки в Російській імперії діяла монополія на виготовлення гральних карт), згодом заборонена література.

Митний статут 1910 року надавав митним органам право ініціювати і проводити обшуки і виїмки контрабандних товарів в межах 100-верстной смуги від лінії сухопутного кордону. Статутом також деталізувалися питання здійснення провадження, розгляду, оскарження та виконання справ про контрабанду.

Вже Митний статут СРСР 1924 року містив як кваліфікуючу ознаку контрабанди – контрабанду вибухових речовин, військового спорядження, літальних апаратів, телеграфного і радіо-телеграфного майна і анульованих процентних паперів. Аналогічно було сформовано поняття і в Кримінальному кодексі УРСР 1927 року.

І якщо в Кримінальному кодексі 1927 року контрабанда відносилася до злочинів проти встановленого порядку управління, то в КК 1960 року – до інших злочинів проти держави.

Таким чином, поява правоохоронного сегменту була безпосередньо пов’язана із фіскальною функцією – митники повинні були реагувати на приховування купцями товарів від оподаткування митом. Власне юрисдикційна діяльність митників слугувала якраз фіскальній складовій. Про це свідчить той факт, що навіть приховані товари не завжди конфісковувалися, а частіше підлягали більшому податковому навантаженню. Завдання було єдине – наповнити князівську (королівську) скарбницю. Причому, в епоху раннього середньовіччя ставки мит залежали від потреб державної скарбниці. Розвиток меркантилізму перетворив мита на інструмент державної економічної політики.

Оскільки в часи Середньовіччя не було чітких кордонів між державами, то податки з товарів стягувалися в містах, або при в’їзді в місто (згадуємо «Золоті ворота» в Києві, адже місто було обнесене стіною), або на ярмарках – там, де вони потім безпосередньо продавалися. Набуття кордонами держав чітких обрисів, а також скасування внутрішніх мит і податків між окремими регіонами (князівствами, губерніями) обумовило і перенесення контролю – з міст, де товари реалізовувалися, на кордон.

Поява власне правоохоронної функції була продиктована, спочатку суто інтересами наповнення державної скарбниці, згодом забезпечення економічних інтересів держави: стимулювання експорту та обмеженні імпорту; і врешті решт – інтересами суспільства (безпечність товарів, громадська безпека, державний лад, вільна конкуренція), що мало наслідком взяття державою на себе таких зобов’язань.

Крім того, у ХХ столітті відбулася ціла низка заборон і вилучень із цивільного обігу окремих предметів: наркотики, вогнепальна зброя, порнографія, отруйні речовини, що зумовили необхідність контролю за транскордонним переміщенням цих предметів. Яким арсеналом повноважень володіє митна адміністрація для ефективної протидії викликам сучасності, кожна держава вирішує самотужки.