Історична трансформація функцій митниці: частина 1

16 листопада 2017, 12:08
Власник сторінки
Експерт з правових питань CASE Україна
0
282
Історична трансформація функцій митниці: частина 1
Велика хартія вольностей 1215 рік

Впродовж століть фіскальна функція була основною для митниці. Важливо прослідкувати той момент, коли митниця почала контролювати не лише повноту сплати податків.

Сучасні моделі побудови митних органів країни світу залежать від декількох факторів: роль та місце в системі координат державних органів, набір функцій та арсенал повноважень.

Якщо розглядати найбільш характерні моделі: американську – митниця як правоохоронний орган; британську – як фіскальний, то необхідно відзначити, що фіскальна функція притаманна всім трьом моделям. Більше того, якщо зазирнути в історію, то власне фіскальна функція і була впродовж століть основною функцією митниці.

Однак, дуже важливо відслідкувати момент, коли митниці почали контролювати не лише повноту сплати податків. Тому першочергово слід зрозуміти природу появи мита та митниці й функцій, які вони виконували.

Цікавим є розуміння власне звідки прийшло слово митниця, особливо його іноземні еквіваленти.

Тож, англійське «Customs» - митниця. Завжди цікавило, чому «митниця» - це «сustoms» і «звичай» - це теж «сustoms».

Етимологія слова «сustoms» сходить до середньоанглійського «custume», англофранцузького «costume» - з вульгарної латини co(n)s(uē)tūmin-, замість латинського consuētūdin-, еквівалент consuēt(us) - звиклий, звичайний.

«Customs» - у перекладі з пізньої середньоанглійської означає звичайний податок, який платили правителю, пізніше – мито, що стягувалося за товари на шляху до ринку. Таким чином, «Customs» походить від «customs duty» – звичайного податку, або ще зустрічається «податок за звичаєм».

Подібний еквівалент, хоч і дуже рідко, зустрічається і у французьких джерелах – petite coutume – невелике мито. Однак, назва самої організації – Douane – прийшла від неаполітанців (dohanne, doana) і означала місце, де стягуються в’їзні та виїзні збори. А неаполітанці запозичили цю назву у арабів (duwān, dīwān), які у свою чергу – в персів (диван у сенсі – виконавчий орган).

Німецьке «Zoll» є запозиченням з пізньої латини – tolonium – митна комора (навмисно не торкаюся дослідження римської митної системи, адже це окремий цікавий і величезний блок). Крім того, є й інші германомовні еквіваленти – старонорвезьке «tollr», староверхньонімецьке «zol».

На сьогоднішній день в англійській мові є слово «toll», яке в Середні віки означало проїзд через міст. Власне і сьогодні воно означає те саме.

Плавно підбираємося до знайомих слів, рухаючись із Заходу на Схід. Польське «сło» - від німецького «Zoll» - означає плату. Відповідно «celnik» - особа, що збирає плату, тобто митник. Є і такий еквівалент – «mytnik» - той, що збирає мито.

Водночас «przemytnik» - особа, яка незаконно перевозить товари через кордон країни поза контролем.

І найцікавіше! «Мито» - праслов’янське запозичення з готської мови «müta», «Mauth» – означає митницю, податок, збір. Похідне від «messner» - міряти.

Тут цікавим є аналогія з власне германським словом «tell» (вірогідне споріднене з «toll») - те, що пораховано. Тобто «мито» означає, що товар виміряний і оподатковуваний.

До речі, якщо когось непокоїть питання, що означає на знаку 3.40 у Правилах дорожнього руху «clo». Воно означає суміжну митницю, тобто, якщо ви виїжджаєте з України до Польщі, то має бути «Митниця – Сlo».

Конвенція про дорожні знаки і сигнали каже, що слово «митниця» необхідно вказувати на двох мовах. Причому, Договірні сторони, які будуть користуватися цим знаком, повинні спробувати досягти на регіональному рівні домовленості про те, щоб це слово було позначено на одному і тому ж мовою на всіх встановлюваних ними знаках.

Тобто на франко-німецькому кордоні, якого наразі вже немає, колись був знак «ZollDouane».

 

Англія

У ранньому середньовіччі оподаткування базувалося на власності на землю. Проте до ХIII століття багато людей збагачувалися більше з торгівлі, ніж із землі. Оскільки ці багаті купці не володіли великою кількістю землі, правителі почали вводити податки на торгівлю.

Наприклад, у 1202 році Короля Джона (він же Іоанн Безземельний, який нібито намагався «підсидіти» свого брата – Короля Річарда І Левове Серце, поки той воював із Салах ад-Діном та сидів в австрійській в’язниці) запровадив мито в 1/15 вартості товарів, що ввозилися і вивозилися. Мито проіснувало аж до 1206 року. А в 1215 році король підписав славнозвісну Велику хартію вольностей (Magna carta), якою було закріплено, що купці мають право вільно пересуватися країною та торгувати, і що не мають платити жодного мита, крім мит, встановлених старовинним і справедливим звичаєм. Причому знов-таки «мито» і «звичай» - це одне й те саме слово.

У 1275 році Король Едуард (той, що «Довгоногий», який стратив Вільяма Воллеса «Хоробре Серце») запровадив податок у розмірі півмарки (6 шилінгів 8 пенсів) на кожен мішок вовни, який був експортований в інші країни.

Війна з Францією в 1294 році призвела до того, що король встановив нову ставку мита на експорт вовни і шкіри у 40 шилінгів. Попередня ставка мита стала називатися «стародавнім митом», а нову почали називати «maltolt» або «погане мито».

У 1303 році було запроваджене «нове» (або «дрібне») мито до іноземних торговців, які мали платити додатково 50% понад «старого» мита.

У Королівстві Англія митні збори були, як правило, частиною звичайного доходу короля, і тому не вимагала згоди парламенту на запровадження, на відміну від акцизного збору, земельного або інших податків.

Щодо економічного обґрунтування ставок мита, то історики стверджують, що розміри мит прямо пропорційні сумі, яку Едуард І боргував італійцям. Позичаючи кошти в італійських купців, англійський король витрачав їх на війну, потім збільшував мита і надавав торговельні пільги італійцям. Потім позичав знову…

Згодом мита стали інструментом економічної політики, спочатку меркантилізму (XV – поч. XIX ст.), а після – фрітредерства.

Централізована англійська митна система може бути простежена до Вінчестерського асизу 1203-1204 рр., згідно з яким від того часу зібрані митні повинності направлялися до державної скарбниці.

Перші митники були призначені в 1294 році для збирання королівського мита. Однак, між запровадженням податку та його збиранням є дуже велика різниця. Коли Едуард I створив митницю, він мало дбав про те, щоб мито було фактично сплачене: він просто забезпечив персонал у різних точках берегової лінії Англії форменим одягом. Цей підхід до збирання доходів переважав протягом певного значного періоду, але на початку XV століття в митних органів почали з'являтися ознаки правоохоронних органів.

Проте, внаслідок корумпованості та забюрократизованості митників, а також фактично заборонним митам на експорт вовни, почала розквітати контрабандна торгівля. У кінці XVІІ століття 120 тисяч мішків вовни вивозилося з Англії повз митний контроль.

21 січня 1643 року була створена Митне управління (Митна рада), відповідальне за збір мита Його або ЇЇ Величності, водночас регулювання питань, пов’язаних із стягненням мита передавалося парламентському комітету.

У 1671 році король Карл II призначив шістьох директорів до Митно управління. У 1685 році патрулювання узбережжя між Ярмутом і Брістолем забезпечували 10 одномачтових суден. У 1690 році було запроваджено кінні митні патрулі – верхові митні офіцери.

Але кінних патрулів було лише 8, їхню і без того важку працю обтяжувало ще більше запровадження нових заборонних мит на вовну.

Закон про шерсть від 1698 року зобов'язував усіх виробників, які перебувають у межах десяти кілометрів від узбережжя, зареєструвати їх річний обсяг виробництва місцевим митницям одразу після стрижки вівці.

Митні офіцери повинні були не тільки боротися з незаконним експортом, але і з зростаючим контрабандним імпортом. Нова війна з Францією вимагала подальшого збільшення імпортних мит, і тепер контрабандисти заробляли двічі: на вивезенні вовни і на ввезенні товарів розкоші.

Згодом кількість патрульних збільшилася до 300, однак їх ефективність залишалася низькою внаслідок низької зарплати (лише 42 фунти на рік) та спокуси до «прибавки» за рахунок змови з контрабандистами.

У середині XVІІ століття влада усвідомлюючи, що не може здолати контрабандистів почала знижувати податки, однак нові війни призвели до запровадження нових податків на імпорт чаю. Контрабандисти миттєво відреагували збільшенням його нелегального ввезення.

У 1809 році була створена Попереджувальна морська варта, оплату працю прирівняли до військових. Крім того, влада почала зведення оглядових башт та риття каналів, які дозволяли митникам чинити перепони контрабандистам.

Після битви під Ватерлоо у 1815 році тисячі англійських чоловіків повернулося після служби у війську додому і контрабанда стала чи не єдиним оплачуваним заняттям для них. Хоча контрабанда стала більш вишуканою – замість збройних конфліктів з митниками ділки почали використовувати схованки на суднах та приховування товарів у вугіллі, дровах, камінні.

Однак у 1840-х роках Велика Британія прийняла політику вільної торгівлі, яка зменшила імпортні мита до реального рівня. За десять років масштабна контрабанда зійшла майже нанівець.

У 1909 році було створено Митно-акцизне управління шляхом передачі функцій адміністрування акцизних податків від Управління внутрішніх доходів. До речі, відомими акцизними інспекторами були: Роберт Бернс, Томас Пейн та Адам Сміт.

У 2005 році була створена Її Величності служба доходів і митниця (Her Majesty`s Revenue & Customs, далі HMRC) шляхом поєднання Служби внутрішніх доходів і Митно-акцизної служби.

 

Продовження буде…

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Новости науки
ТЕГИ: контрабанда,імпорт,експорт,митниця,мито,митна служба,фіскальна політика
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.