Основний елемент …

… здорового демократичного суспільства.

Двадцять років країна, що її потенціал на початку дев’яностих, провідні міжнародні аналітики оцінили як унікальний, демонструвала дива деградація та обнищання. Кого тільки не винили українці в своїх негараздах, і поганих керівників, і злих олігархів та зовнішніх ворогів. Проте правда, яку всі так не хотіли бачити, заключалась в тому, що вони самі винні, і саме вони є джерелом деградації. А точніше їх совковий рабський менталітет.

Хто винен в тому, що безконтрольні чиновники нахально розкрадали державну власність на всіх рівнях, а тим часом звичайні громадяни присмикались перед ними?

Хто винен в тому, що владу роками обирали за гречку та різноманітні подачки, без жодних конкретних вимог до неї, не кажучи про будь-який контроль?

Хто винен в тому, що замість того, щоб вимагати правосуддя та законності, фактично сплачувалась данина чиновникам та суддям у вигляді хабарів?

Хто винен в тому, що в чиновнику майже всі бачили начальника, а не підлеглого?

Розглядаючи пост совкове відношення людей до чиновників, складається враження, що якщо посадити мавпу в кабінет та дати їй в руку печатку, то вона відразу викликатиме у людей особливий вид публічної поваги, з нею намагатимуться завести знайомства та задобрити, а вдома на кухні жалкуватимуть про недостатнє піклування про народ з її боку.

Суть проблеми в тому, що інтереси громадянина враховані в діяльності влади виключно в тій мірі, в якій він (громадянин) здатний за них постояти. В тому числі через участь в громадській діяльності направленій на контроль влади та інші прямі форми впливу, як мітинги, страйки і т.д. Для чого громадянину, перед усім, слід володіти достатніми знаннями про політико-економічну систему, чітко бачити свої інтереси в ній, та постійно слідкувати за діяльністю влади, ставити їй чіткі вимоги.

Українці (раби) ж двадцять років безропотно шукали доброго царя (рабовласника), який повинен був би про них подбати, щось дати, нагодувати, обігріти і т.д. Навіть в 2004 році більшість тих, хто вийшли на майдан, вийшли за доброго царя, а меншість за своє право вибору. А після виборів, навіть не збирались контролювати владу, та щиро негодували з того, що цар виявився не «тим».

Як наслідок знахабніла, безконтрольна верхушка привласнила все державне майно, нахабно роками дерибанила бюджет, прийняла безліч лобістських запутаних нормативних актів, направлених на задоволення власних інтересів, а безконтрольна правоохоронна система стала одним з головних джерел небезпеки.

Такий стан речей несумісний з ринковою економікою, а значить з інвестиціями, а значить з робочими місцями, а значить і з нормальними доходами звичайних людей. Які можуть бути інвестиції в країну, де будь-який чиновник в купі з суддею в один прекрасний момент можуть в тебе (інвестора) все забрати.

Сьогодні однин з ключових моментів української історії. Момент коли українці можуть повернути собі владу. Пройшовши шлях з рабства вдвічі швидше ніж за сорок біблійних років. Якщо завтра переважна більшість громадян відкине сумніви та вийде на вулицю з чітким усвідомленням того що те, що відбувається за межами їх дому, в їх місті, в їх країні є саме їх справа, а не доброго царя, то наша країна нарешті отримає шанс на краще життя.