Дивне відчуття ілюзорності з'являється детально розглядаючи діючу українську політично-правову систему. Розпорошеність повноважень державних органів з відсутністю чіткої вертикалі контролю та відповідальності, яка б замикалась на волевиявлення народу, глава держави з обмеженими повноваженнями та обраний в непередбаченому конституцією третьому турі, місцеві органи влади без чіткого зв'язку чи то з центром чи то місцевою громадою, парламент без парламентаризму, де наче в акціонерному товаристві є декілька акціонерів з контрольним пакетом акцій, уряд та відповідно вся виконавча влада на шпагаті між власними інтересами та інтересами акціонерів парламенту. І в центрі ілюзорної картини політреформа 2004 року, яка виходячи з юридичної чистоти не відбулась і тим не менше є основою діючої парламентсько-президентської форми правління, єдиною причиною виникнення та джерелом існування якої є таке небажане для посткучмівського політикуму президентство В.А. Ющенка.

Система влади часів Кучми являла собою більш-менш сформовану автократичну машину з чітким підпорядкуванням виконавчої влади президенту, сильним впливом президента на процеси в парламенті і тим не менше наявністю в ньому ознак парламентаризму, та з обмеженою незалежністю судової системи.

В основі влади президента Кучми знаходилась система спонукань та відповідальності (санкцій), що в первинному вигляді представляла собою можливість безпосередньо чи опосередковано через інших підконтрольних чиновників призначати та звільняти посадових осіб по всій вертикалі виконавчої влади і завдяки цьому здійснювати контроль за прийнятими посадовцями рішеннями та головне, забезпечувати виконання власних. Кнут і пряник в даному випадку проявлявся в лояльності, як вдячність за призначення та остраху бути звільненим. Тут слід відмітити, що можливість бути звільненим має набагато більший мотивувальний вплив на підлеглих, через так би мовити "коротку пам'ять" і обмеженість в часі "вдячності за призначення".

У вторинному вигляді, завдяки можливості кадрового впливу на силові органи, вертикаль виконавчої влади, судову систему, влада Кучми базувалась на можливості кримінальних переслідувань, утисків економічної діяльності опонентів та надання преференцій більш лояльним. І таким чином поширювалась на всі сфери державного життя. Ключовим в функціонуванні такого типу влади було обмеження незалежності правосуддя, як в частині прийняття судами рішень, так і забезпечення їх виконання.

В умовах коли організаційно забезпечене прозоре судочинство та виконання прийнятих судами рішень, домінуючу роль в системі влади відіграють формалізовані нормативно-правові документи, прийняті у встановлений конституцією та іншими законами спосіб. За відсутності прозорого судочинства закони носять виключно декларативний характер. Типовим є приклад такої декларативності стала неможливість забезпечити виконання указу Президента про розпуск парламенту в 2008 році, який був виданий чітко в рамках визначених конституцією повноважень, а виявився порожньою декларацією та був заблокований урядом не без допомоги судів.

В умовах автократії, чи так би мовити влади персонального впливу (примусу), ключовим є контроль над виконавчою владою в нетрях якої через підзаконні нормативні акти, банальну бездіяльність можна потопити, проігнорувати, викривити будь-які нормативні акти типу декларації (закони, укази). Влада як "влада" є лише там.

Організаційно забезпечене правосуддя є основою правової держави до якої нам нажаль ще ой як далеко. Сьогодні можна сміливо констатувати практично повну інтеграцію судової гілки в систему персонального (авторитарного) впливу і відсутність правосуддя як такого, принаймні в питаннях що в ходять в сферу інтересів, так би мовити, непересічних громадян.

В 2004 році побудовану за президентства Кучми владну модель, разом з інтегрованими у неї чиновниками та олігархами чекало непросте випробування – ротація центральної фігури на якій вона була зав'язана, що означало автоматичне перезавантаження всієї авторитарної системи, побудованої за принципом особистої відданості та кругової поруки. Можливість кримінального переслідування та втрата накопичених сумнівним шляхом статків в ході нового перерозподілу підштовхнуло оточення Кучми до пошуку варіантів протидії, і як наслідок, до активного протистояння в суспільстві. Знайдений компроміс у вигляді політреформи (зміни до Конституції від 8 грудня 2004 року) та обрання президентом Ющенка в третьому турі, на практиці означали позбавлення останнього важелів авторитарної влади. А оскільки, за відсутності реального правосуддя, єдиною діючою формою влади в Україні в 2004 році (як і тепер) була влада персонального впливу (авторитарна), то Ющенко став виключно символом, обличчям влади без суттєвого впливу на неї. Президент втратив первинну її основу – кадровий вплив на виконавчу гілку та правоохоронні структури. Першою за впливом особою в державі став (ла) Прем'єр-міністр, зав'язаний на акціонерах парламенту. Так як тільки від конфігурації парламенту залежить його (її) перебування на посаді. Консервація вдалась. Якщо Ющенко можливо гарантував безпеку одній людині (Кучмі) то політреформа 2004 року дала гарантії всьому його оточенню з якого і складається основа акціонерів парламенту.

Обмеженими стали повноваження президента і щодо місцевих органів влади. Ющенко не має можливості одноосібно звільняти голів облдержадміністрацій. Для цього потрібне подання Прем'єра. Відповідно місцеві чиновники отримали широке поле для маневру.

Табл. Вплив президентів на ключові посади в виконавчій владі та правоохоронних структурах через можливість одноосібно (прямо чи опосередковано) звільняти чиновників.



Ви спитаєте, чому ж сьогодні йде така запекла боротьба за посаду президента? Все просто, в січні 2010 року ми будемо обирати не наступного безвладного Ющенка, а нового авторитарного Кучму. Справа в тому що політреформа 2004 року ілюзія. Зміни до конституції не прийняли, чи точніше прийняли в нелегітимний спосіб, так точно як і обрали В.А.Ющенка в непередбаченому Конституцією третьому турі. Звідси і невдала спроба (визнана неконституційною в Конституційному Суді) заборонити в законі про Конституційний суд можливість розглядати зміни до Конституції 2004 року та таке сильне бажання головних гравців домовитись по новим змінам в Основний Закон.

Відповідно до Статті 159 Конституції України: Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.

Кожен бажаючий може переконатись в тому що проект поданий 23.06.2004 року в Конституційний Суд для отримання висновку щодо відповідності змін Конституції та прийнятий 08.12.2004 року два різні документи, а отже не дотримана передбачена статтею 159 процедура. Відповідно легітимність політреформи 2004 року, м'яко кажучи, сумнівна. Проте вона як не дивно діюча. І діє вона виключно тому, що нікому її оспорити в Конституційному Суді. Пат.

Вигідне подання до КС може бути тільки діючому Президенту. Але ж коли постане питання про легітимність змін до конституції його противники автоматично піднімуть питання про легітимність обрання Ющенка в третьому турі. Виникла ситуація коли ніхто не робить першим кроків через невизначеність та можливість втратити все. Діє хиткий баланс, проте його час обмежений. Час Ч – 17 січня 2010 року.

Президент обраний в січні 2010 року не буде обмежений сумнівною легітимністю з точки зору процедури обрання і одним з перших його кроків будуть дії щодо відміни змін до Конституції.

Дебют новообраного президента, швидше за все, матиме такий вигляд:

* Подання в КС, щодо відповідності Основному Закону Змін до Конституції від 8 грудня 2004 року.

* Переддень рішення КС розпуск Парламенту.

Розпуск парламенту якщо він буде здійснений то тільки за діючої редакції Конституції, оскільки в редакції 1996 року таких повноважень президент не матиме. Розпустивши парламент до висновку КС Указ про розпуск не втратить сили і після відміни політреформи. Зате президент отримає можливість через встановлений контроль над виконавчою владою та Прокуратурою організаційно забезпечити його виконання. Можливість якої не має діючий президент за діючої редакції Конституції.

* Після рішення КС відставка Прем'єр-міністра та призначення виконувача обов'язків.

* Відставка Генерального прокурора (або встановлення контролю над прокуратурою шляхом призначення останнім на вимогу лояльних заступників).

* Встановлення контролю над Вищою радою юстиції та відповідно всією судовою гілкою.

* Перемога на парламентських виборах на хвилі одержаної ініціативи, найбільшої легітимності (тільки-но всенародно обраний), та загального підйому (народ завжди орієнтується та підтримує переможців).

* І ось він новий авторитарний лідер України – Кучма-2.

Хтось може заперечити такий сценарій. Зокрема мотивуючи наявністю домовленості між Януковичем і Тимошенко про поділ влади на двох. І дійсно логіка поведінки цих двох політиків і їх політичних сил в останній період дає всі приводи вважати фактом наявність якщо не готових домовленостей то принаймні активний процес їх пошуку. Проте переконаний, що патологічна нездатність виконувати взяті на себе зобов'язання візьме верх і переможець захоче отримати все. Серед трьох більш-менш ймовірних кандидатів на перемогу, а саме Януковича, Тимошенко та Яценюка, тільки у випадку з Тимошенко можливі певні корективи вищевказаного сценарію. Зокрема в частині відсутності необхідності відставляти Прем'єра та розпускати Парламент.

У вищевказаного сценарію є лише дві реальні альтернативи: перша об'єднання БЮТу та Партії Регіонів в коаліцію до президентських виборів у випадку відчуття реальності виходу Яценюка в другий тур, або по факту такого. І друга – вирішальна комбінація Ющенка.

Поставте себе на місце Президента. Часу залишилось мало. Влади та важелів впливу також. Без радикальних кроків, на які немає ні ресурсів, ні часу – жодних шансів на переобрання. Мрія залишитись в історії першим проукраїнським Президентом нереалізована. Чим менше часу до 17 січня 2010 року тим менше буде стримувати Ющенка ризик визнання нелегітимним третього туру виборів. Людина яка знаходиться в безвиході здатна на ризиковані кроки, а можливість ризикнути в Ющенка є, розуміючи невідворотність скасування політреформи, подати самому подання в КС про її відміну та отримати реальну владу. А далі по-пунктам вище приведеного сценарію. Ви скажете, а як же він встигне скористатись владою. На носі ж вибори. Нічого подібного – за Конституцією в редакції 1996 року вибори президента мають відбутись 31 жовтня 2010 року.

Конституція в редакції 2004 року:

* Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України. (читай 17 січня 2010 року)

Конституція в редакції 1996 року:

* Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. (читай 31 жовтня 2010 року)

Тим більше, що при прийнятті рішення Конституційним Судом в жовтні або навіть пізніше провести вибори в жовтні 2009 року буде просто неможливо, а тим більше призначити їх буде нікому, оскільки парламент на той час вже буде розпущено.

Рік реальної влади. Багато це чи мало? Рік контролю над виконавчою владою, прокуратурою, СБУ, контролю над Вищою радою юстиції, а через неї над судами.

Хто казав, що в Ющенка немає шансів бути переобраним? А як на рахунок загального судилища а-ля Нюрнбергг по-українськи. Ось візьметься діючий президент завзято виконувати свою передвиборчу обіцянку – бандитам тюрми. А поле тут широке – і його отруєння, вбивство Гонгадзе, інші резонансні злочини, банальна корупція та казнокрадство. Можливо хтось думає, що в Україні є білі, пухнасті і невинні чиновники найвищого рангу.

І може бути так, що на виборах жовтня 2010 року просто не буде кому опонувати Ющенку.

Чекаймо нового Кучму. Вже недовго.