… здорового демократичного суспільства.
Двадцять років країна, що її
потенціал на початку дев’яностих, провідні міжнародні аналітики оцінили як
унікальний, демонструвала дива деградація та обнищання. Кого тільки не винили українці
в своїх негараздах, і поганих керівників, і злих олігархів та зовнішніх ворогів.
Проте правда, яку всі так не хотіли бачити, заключалась в тому, що вони самі
винні, і саме вони є джерелом деградації. А точніше їх совковий рабський менталітет.
Хто винен в тому, що
безконтрольні чиновники нахально розкрадали державну власність на всіх рівнях,
а тим часом звичайні громадяни присмикались перед ними?
Хто винен в тому, що владу роками обирали за гречку та різноманітні подачки, без жодних конкретних
вимог до неї, не кажучи про будь-який контроль?
Хто винен в тому, що
замість того, щоб вимагати правосуддя та законності, фактично
сплачувалась данина чиновникам та суддям у вигляді хабарів?
Хто винен в тому, що в чиновнику майже всі бачили начальника, а не підлеглого?
Розглядаючи пост совкове відношення
людей до чиновників, складається враження, що якщо посадити мавпу в кабінет та
дати їй в руку печатку, то вона відразу викликатиме у людей особливий вид публічної
поваги, з нею намагатимуться завести знайомства та задобрити, а вдома на кухні жалкуватимуть
про недостатнє піклування про народ з її боку.
Суть проблеми в тому, що інтереси
громадянина враховані в діяльності влади виключно в тій мірі, в якій він (громадянин)
здатний за них постояти. В тому числі через участь в громадській діяльності
направленій на контроль влади та інші прямі форми впливу, як мітинги, страйки і
т.д. Для чого громадянину, перед усім, слід володіти достатніми знаннями про
політико-економічну систему, чітко бачити свої інтереси в ній, та постійно слідкувати за діяльністю
влади, ставити їй чіткі вимоги.
Українці (раби) ж двадцять років безропотно
шукали доброго царя (рабовласника), який повинен був би про них подбати, щось
дати, нагодувати, обігріти і т.д. Навіть в 2004 році більшість тих, хто вийшли
на майдан, вийшли за доброго царя, а меншість за своє право вибору. А після
виборів, навіть не збирались контролювати владу, та щиро негодували з того, що цар
виявився не «тим».
Як наслідок знахабніла,
безконтрольна верхушка привласнила все державне майно, нахабно роками дерибанила бюджет,
прийняла безліч лобістських запутаних нормативних актів, направлених на
задоволення власних інтересів, а безконтрольна правоохоронна система стала
одним з головних джерел небезпеки.
Такий стан речей несумісний з
ринковою економікою, а значить з інвестиціями, а значить з робочими місцями, а
значить і з нормальними доходами звичайних людей. Які можуть бути інвестиції в
країну, де будь-який чиновник в купі з суддею в один прекрасний момент можуть в
тебе (інвестора) все забрати.
Сьогодні однин з ключових моментів української історії. Момент коли українці можуть повернути собі владу. Пройшовши шлях з рабства вдвічі швидше ніж за сорок біблійних років. Якщо завтра переважна більшість громадян відкине сумніви та вийде на вулицю з чітким усвідомленням того що те, що
відбувається за межами їх дому, в їх місті, в їх країні є саме їх
справа, а не доброго царя, то наша країна нарешті отримає шанс на краще життя.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.