Висока ціна безкарності

Боротися ж з неадекватною і небезпечною поведінкою „мажорів” можна лише одним способом – невідворотністю покарання за скоєні злочини і правопорушення.

Останнім часом стрічки новин в Інтернеті та друкованих виданнях, на телебаченні та радіо все частіше рясніють повідомленнями про злочини, скоєні так званими „мажорами” – дітьми багатих бізнесменів та впливових політиків і чиновників. Там „мажор” задавив людину чи кількох людей. Тут він побив дівчину. Там стріляв по людях з вогнепальної зброї. Цей перелік можна продовжувати мало не безкінечно.

Є дві характерні риси „мажорних витівок”. Перша – вони, як сумне правило, призводять до людських жертв. Друга – винуватці цих трагедій майже у ста відсотках випадків залишаються непокараними. Ця безкарність коштує ще більших жертв, число яких постійно зростає, тому що вседозволеність розбещує „мажорів”. Регулярне порушення законів і таке ж регулярне уникнення покарання за це породжує у дітей „сильних світу цього” відчуття власної обраності, коли можна все. А отже вони все собі і дозволяють. У решті ж суспільства це породжує відчуття страху, коли виникає інстинктивне бажання „краще не зв’язуватися”, аби не мати ще більших проблем.

Поведінка „мажорів” протягом останніх років перетворилася на справжній виклик для суспільства, загрозу безпеці громадян і проблему „здоров’я” соціальної атмосфери. Адже те, що трапляється поки що, на щастя, з одиницями і стає предметом уваги ЗМІ і суспільного обговорення, насправді може статися з кожним. Варто лише опинитися в непотрібному місці у невдалий час.

А потім людина може ще й опинитися „винуватцем” того, що стала жертвою чергового „мажора”, який відчув свою „владу над світом” і повну вседозволеність. За прикладами далеко ходити не треба – згадайте лише ресторан „Баккара” у Луганську. Зараз дівчині, побитій сином народного депутата, погрожують судом за те, що ... нібито це вона побила хлопця, а не навпаки. І нібито це був замах на життя депутатського сина. Повний абсурд! Проте вітчизняні „господарі життя”, як правило, не цураються навіть таких неадекватних дій, аби не тільки „відбілити” себе, а й помститися своїй жертві, покарати її за те, що вона наважилася на опір і захист своєї честі та гідності, зрештою, на захист свого здоров’я і, можливо, життя.

Тому, безумовно, поведінка „мажорів” – проблема загальнонаціонального масштабу і великої суспільної ваги. Адже неприпустимо, щоб і надалі у громадян країни формувалося почуття страху і постійної небезпеки через те, що окремі представники вітчизняної псевдо-еліти вважають, ніби мають право на будь-яку поведінку, а права і свободи інших людей їхньому „самовираженню” не завада.

Аби розібратися із тим, як вирішувати проблему „мажорів”, слід спочатку дослідити природу та історію формування цієї касти „обраних та безкарних” та мотиви, що штовхають її представників на неадекватні вчинки із трагічними наслідками. Батьки нинішніх „мажорів” свого часу починали, як то кажуть, „з нуля”, а їхні діди взагалі були „ніким” за мірками сучасних багатіїв, якщо послуговуватися термінологією самих „мажорів”.

І ці люди дуже швидко, протягом лише одного покоління заробили свої великі статки чи досягли певних висот у політиці або на держслужбі, протягом кількох років пройшовши шлях від бізнесменів-початківців до „господарів життя”. Це їх і розбестило. По-перше, їхнє становлення відбувалося у „шалені 90-ті”, коли панував загальний розвал та розгул криміналу. І, напевно, вони звикли жити саме так, як навчилися у роки свого підйому, тобто добуваючи все силою.

По-друге, стрімкий злет у фінансовому та кар’єрному плані, очевидно, не супроводжувався розвитком у плані моральному та інтелектуальному. Отримавши владу і гроші, нувориші не стали повноцінною елітою, вони не змінили свідомість і сприйняття дійсності. Ці люди здебільшого продовжують дивитися на світ не очима творця і провідника, який прагне розвивати своє дітище, в даному випадку свою країну, а очима споживача. Тільки вони в якості споживача можуть дозволити собі значно більше, ніж інші.

По-третє, вимірюючи все матеріальними речами, власністю і цінами, сучасні нувориші та їхні діти-„мажори”, не мають практично жодного уявлення про цінності у їх моральній якості. Іншими словами, ці люди настільки звикли купувати все і всіх, що вважають нормою і навіть власним невід’ємним правом купувати також людські життя, закон і можливість уникнення відповідальності. Власне, в цьому і полягає трагедія країни, в якій немає культурної еліти, носіїв загальновизнаних цінностей, а є лише скоробагатьки, які користуються наявним, не створюючи нічого нового.

Боротися ж з неадекватною і небезпечною поведінкою „мажорів” можна лише одним способом – невідворотністю покарання за скоєні злочини і правопорушення. Цього не можливо досягти лише ухваленням законів. Це досягається стійкою позицією суспільства і кожного громадянина, який не повинен боятися йти до кінця, вимагаючи, аби „мажори” несли заслужену відповідальність на рівні з усіма іншими людьми. Саме суспільство має забезпечити той нормальний стан, коли перед законом всі будуть рівними і на рівних справедливо відповідатимуть за його порушення. В іншому разі всім нам і далі доведеться платити високу ціну за безкарність одиниць.

Олексій Краснопьоров, політичний консультант, креативний директор консалтингової агенції Concept GRoup