Європейська інтеграція азійського суспільства

Європа теж має бути в головах, а не лише у формальних і демонстративних євроінтеграційних прагненнях.

Існує багато проблем і перепон, які заважають європейській інтеграції України. Це і недосконале застаріле законодавство, і слабо конкурентна, екстенсивно розвинена та роками не модернізована економіка, і забюрократизована система управління державою. Це і недолугі заяви президента Янукович про „бідних родичів” та бездумна „поза” у відносинах із західними лідерами.

Проте головною перепоною на євро інтеграційному шляху України, як не парадоксально, є, власне, українське суспільство. Говорячи про суспільство, ми маємо на увазі і рядових громадян, але передусім – українську псевдо-еліту, політикум, топ-бізнесменів, які є частиною цього суспільства і зрощені ним в українських соціальних, політичних та економічних реаліях.

А реалії ці є, по своїй суті, не європейськими, а азійськими. І вони формують азійську ментальність всього суспільства. Звідси і „азійщина” у підходах, діяльності, цілях, цінностях і навіть буденній поведінці як псевдо-еліти, так і, на жаль, переважної більшості пересічних громадян.

„Азійщина” у нас всюди – від поведінки перехожих, які не можуть донести обгортку чи недопалок до урни, до поведінки водіїв, які рідко пропустять пішохода зеброю, попри правила дорожнього руху. „Азійщина” в українській сфері обслуговування, яка не відзначається нічим, окрім хамства і, м’яко кажучи, „ненав’язливого” сервісу.

„Азійщина” в діяльності вітчизняного бізнесу, готового скуповувати за великі кошти закордонні об’єкти, а в Україні намагаються отримати власність без тендерів і за неконкурентними процедурами, при чому здебільшого і в голові не тримаючи необхідність інвестувати в технічне оновлення і модернізацію своїх українських активів. За великим рахунком, олігархічний бізнес у кращих традиціях „азійщини” паразитує на власній країні, навіть не намагаючись її розвивати.

Але найголовніше – „азійщина” в діяльності українських політиків. Приклади? Підкилимні домовленості, кулуарні змови, те, що Віктор Ющенко називав політичною корупцією. У зовнішній політиці – безперервні цинічні торги і намагання всидіти на двох стільцях. Звичайно, українських політикум обурення вироком Тимошенко на Заході сприймає як елемент такої ж гри і торгу, а не проявом принципової позиції. Бо вони так звикли жити тут. По-іншому вони не вміють. І ніколи не зуміють сприймати життя інакше.

Доводиться часто чути і читати, що для вступу до Євросоюзу нам потрібно, так би мовити, створити Європу в Україні. Під цим, як правило, розуміється розвиток економіки, підвищення життя людей і адаптація українського законодавства до європейського. Проте починати треба не з цього. І справа зовсім не в економіці чи рівні життя.

Починати потрібно з того, щоб сформувати в суспільстві, в його переважній більшості, європейську ментальність, свідомість і світосприйняття. Ми ніколи не будемо в Європі, якщо не почнемо дивитися на світ європейськими очима, оцінювати події за європейськими стандартами і вирішувати проблеми європейськими методами.

Греція, Португалія або Іспанія мають відносно слабкі, за мірками ЄС, економіки і відносно невисокий рівень життя. Проте вони в Євросоюзі, тому що ментально вони є європейськими. Наприклад, Іспанія, щоб політично і інформаційно бути в загальноєвропейському контексті, навіть запровадила для себе загальноєвропейських час. Хоча на карті чудово видно, що Мадрид і, наприклад, Берлін – у різних часових поясах.

Ми ж, навпаки, граємося із часом, підіграючи Москві. Тому що „азійщина” змушує наших політиків торгуватися всім – навіть часовими поясами. Бо у нас немає розуміння необхідності і внутрішнього бажання бути в одному культурному, політичному і інформаційному просторі з іншими країнами ЄС. Ми хочемо лише в спільний з ЄС економічний простір, щоб жити як в Європейському Союзі, а думати і діяти, як в Радянському.

Тому не може бути жодних успіхів у євро інтеграції України, поки суспільство не виховає в собі європейську свідомість, поки ми ментально не станемо європейцями. Якщо за висловом Булгаковського професора Преображенського „розруха не в клозетах, а в головах”, то і Європа теж має бути в головах, а не лише у формальних і демонстративних євроінтеграційних прагненнях.

Олексій Краснопьоров, політичний консультант, креативний директор консалтингової агенції Concept GRoup