Рік новий – проблеми старі

У новому році країна буде змушена долати старі виклики.

Новий рік наступив. Проте проблеми у 2012 році залишилися старі – родом з 2011 чи навіть ще довше. Це і питання перегляду ціни на російський газ, і перспективи створення газотранспортного консорціуму з управління українською ГТС, і вибір вектора зовнішньополітичної інтеграції, і низка внутрішніх соціально-економічних проблем, зокрема, соціальної політики і соціального захисту, модернізації економіки, оновлення основних фондів підприємств, застосування інновацій у сільському господарстві, визначення правил гри на земельному ринку.

Напевно, ключовою у цьому переліку є проблема перегляду ціни на російський газ. Для української економіки занадто дорого платити за імпортоване „блакитне паливо” 420 доларів за 1000 кубічних метрів. Це фактично майже не підйомна ціна. До того ж нагадаємо, що сума у 420 доларів сформована з урахування знижки у 100 умовних одиниць, яка надається Україні згідно із Харківськими угодами 2010 року. Реальна ціна могла б становити повноцінні 520 у.о.

Питання ціни на „блакитне паливо” нерозривно пов’язана із двома іншими проблемами – створенням газотранспортного консорціуму і вибором вектору зовнішньополітичної інтеграції. Проте про все по порядку. До створення згаданого консорціуму з управління українською газотранспортною системою є два підходи. Так, російська сторона наполягає на тому, що до консорціуму мають входити лише „Нафтогаз” і „Газпром” у співвідношенні 50% на 50%. Продаж частин акцій учасниками третій стороні у такому разі можливий лише за обопільної згоди. Найвірогідніше, що такий продаж, за російським сценарієм, буде здійснюватися лише компаніям, пов’язаним із „Газпромом”. На таких умовах російська сторона згодна розглядати питання зниження ціни на газ, який імпортує Україна. Проте такий сценарій все ж означає фактичну втрату нашою державою контролю за стратегічним ресурсом – газотранспортною системою.

Українська ж сторона пропонує тристоронній консорціум із залученням незалежних від „Газпрому” європейських компаній, які мали б виступати своєрідним арбітром в україно-російських енергетичних відносинах. Однак, по-перше, з європейськими компаніями наразі жодних переговорів не проводилося, тож не відомо, чи цікавить їх така пропозиція взагалі. По-друге ж, на таких умовах російська сторона навряд чи погодиться переглядати ціну на газ для України, що і є для нас головною метою створення консорціуму.

Ще один варіант зниження ціни на газ, який Москва пропонує Києву, – вступ України до Митного союзу та ЄврАзЕС. За таких умов нам обіцяють внутрішньо російські ціни на „блакитне паливо”. Проте і в цьому варіанті вирішення газового питання є низка підводних каменів. Головний із них – вступ Російської Федерації до ВТО (Всесвітньої Торгівельної Організації). За правилами ВТО, експорт продукції має здійснюватися за внутрішніми цінами. Іншими словами, внутрішні ціни не повинні бути заниженими. Тож від вступу до ЄврАзЕС Україна може не виграти жодних знижок і не отримати жодних бонусів, натомість втративши частину економічної самостійності.

Натомість активізація інтеграції до Європейського Союзу, зокрема парафування Угоди про Асоціацію із подальшою її ратифікацією, а також інтеграція у європейські газотранспортні структури фактично повністю зачиняє двері для переговорів із Росією щодо зниження ціни на „блакитне паливо”. Таким чином, питання ціни на газ та вектору політичної і економічної інтеграції дісталися новому року у спадок від попереднього і будуть актуальними протягом щонайменше найближчих місяців.

У новий 2012 рік перенесено і низку соціально-економічних питань. Головною проблемою є поєднання витратної соціальної політики та реалізації всіх соціальних зобов’язань держави перед населенням із нагальною необхідністю модернізації економіки, яка вимагає залучення великих обсягів інвестицій, в тому числі з джерел державного бюджету.

З одного боку, Україна є соціальною державою, а отже ефективна і повноцінна реалізація соціальної політики і виконання соціальних зобов’язань є і має бути пріоритетом для уряду. Крім того, навіть не за політичною, а й просто за людською логікою, соціальні виплати – необхідна умова нормального життя для тих громадян, які потребують державної підтримки. Тут можна додати і елемент економічного розрахунку. Адже загальновідомо, що платоспроможні громадяни – це базова складова формування внутрішнього ринку, який, у свою чергу, є стрижневим фактором розвитку національної економіки.

Проте з іншого боку, бюджетних грошей дійсно не може вистачити на всі соціальні виплати у тих розмірах, які передбачені законами. Тут є і елемент певної халатності при ухваленні цих законів, і елемент браку політичної волі та економічної ефективності для виконання законодавчо закріплених норм соціальної підтримки населення.

Однак важливо і те, що економіка нагально потребує інвестицій. І це мають бути, повторимося не лише зовнішні, а й внутрішні інвестиції, зокрема і з джерел державного бюджету. Адже у нас є низка дотаційних галузей, у які приватні інвестори не вкладатимуть кошти без державних гарантій, а подекуди не вкладатимуть їх через занадто довгострокові терміни можливого отримання прибутків. І тут виникає питання необхідності вливання грошей у реальний сектор економіки, а не лише на соціальні потреби. Зрештою, ніхто не скасовував того сумного факту, що 80% основних фондів на вітчизняних підприємствах знаходяться у зношеному стані. Якщо не вкладати у їхнє оновлення, економіка може просто зупинитися за кілька років.

Словом, у новому році країна буде змушена долати старі виклики. Їх накопичилося досить багато. І часто відповіді на ці виклики вступають у протиріччя один з одним. І все ж країна і суспільство мають дати ефективні та дієві відповіді саме сьогодні. Адже завтра на це може вже не стати ані часу, ані умов, ані ресурсів.

Олексій Краснопьоров, політичний консультант, креативний директор консалтингової агенції Concept GRoup