Бачили очі, що купували

Як не помилитися у своєму виборі?

В Україні є така погана політична традиція: вірити у нездійсненні і нічим не підкріплені обіцянки, обирати політиків, багато від них очікуючи, а потім вельми швидко в них розчаровуватися і гостро критикувати вчорашніх обранців. З цього приводу навіть є відомий жарт: якщо через два місяці ви не розчарувалися у політику, за якого віддали свій голос, ви не ходили на вибори.

Питання правильного вибору, після якого громадянин би не розчаровувався і не виявлявся би обманутим у своїх сподіваннях та очікуваннях, актуалізується в поточному році, враховуючи, що 28 жовтня відбудуться парламентські вибору. Особливої уваги заслуговує те, що голосувати громадянам знову, як і десять років тому, доведеться одночасно і за партійний список, і за кандидата в одномандатному окрузі. Тому вибір і відповідальність стають подвійними. Тож спробуємо розробити кілька правил, якими варто керуватися при виборі партії і депутата, аби потім не шкодувати і не розчаровуватися.

Почнемо з партій. По-перше, треба дивитися не просто на програму і поточні передвиборчі обіцянки. Варто порівняти програму партії-2012 із програмами, які були у цієї партії протягом хоча б кількох попередніх кампаній. Порівняння вийде вельми цікавим. Найвірогідніше, ці програми і прописані в них обіцянки будуть кардинальним і майже катастрофічним чином відрізнятися. Адже не є великим секретом, що подібні тексти здебільшого пишуться „під політичний момент”, а обіцяється в них саме те, що є актуальним зараз і що хочуть почути люди. Небагато політичних сил можуть собі дозволити таку „розкіш” як послідовність у передвиборчих обіцянках і програмних позиціях. Тож перший висновок – за партії, які регулярно і майже повністю змінюють передвиборні програми, голосувати не варто. Зрештою, треба ж виховувати у політиках почуття хоча б елементарної послідовності.

Окрім того, варто подивитися на рівень виконання позицій і обіцянок, даних і задекларованих у попередніх програмах. Якщо виконано хоча б відсотків 20-30 і позиція партії вами поділяється, сміливо голосуйте! Адже знову ж таки небагато партій дозволяють собі розкіш після виборів виконувати те, що обіцяли напередодні. Тут все як у тому жартівливому висловлюванні: „Найбільше брешуть перед виборами, сексом і після рибної ловлі”. Якщо ж політична сила виконувала хоч якісь обіцянки раніше, попри складності, які на цьому шляху неодмінно виникають, напевно, варто дати їй ще один шанс.

По-друге, якщо вибрана вами політична сила представлена у парламенті фракцією, групою чи окремими депутатами, подивіться на їх склад і діяльність кожного окремого парламентарія. Вивчення такого політичного бек-граунду є вельми корисним. З одного боку, варто поділитися, наскільки фракція чи група є монолітними, тобто чи є там тушки і перебіжчики, чи, навпаки, депутати тримаються купи і висловлюють певну спільну і консолідовану позицію. Це важливо, аби потім не виявилося, що в парламенті від політичної сили, яку ви обирали лишилася третина складу, а решта пішла до партій, за які ви і близько голосувати не збиралися. З іншого ж боку, важливо подивитися на голосування депутатів у парламенті, аби потім гучні слова не дисонували із реальними справами. Бо є окремі партії, які на кожному кроці декларують свою пролетарську спрямованість, а на ділі постійно голосують разом з олігархічними політичними силами за зовсім не соціальні закони.

Ну, і насамкінець можна порекомендувати, чого не варто робити при визначенні зі своїм електоральним вибором. У жодному разі не слід дивитися на рейтинг. З одного боку, заниження рейтингів окремих партій є спеціальною політтехнологією, яка використовується, щоб штучно відбити у політичних сил голоси, створюючи видимість того, ніби ці політсили непрохідні. Насправді все може виявитися зовсім навпаки. А не проголосувавши, ви можете втратити своїх представників у парламенті. З іншого ж боку, якщо повестися на удавану непрохідність партії і нібито низький рейтинг і не проголосувати за тих, чиї погляди ви поділяєте, можна якраз і потрапити у таку собі електоральну пастку. Пам’ятайте, що саме ваш голос зрештою може стати вирішальним.

Із вибором кандидата у одномандатному окрузі все ще простіше. Тут просто варто дивитися на реальну попередню роботу кандидата в депутати, а не на його слова і обіцянки. Якщо кандидат системно працював у окрузі, сприяв його розвитку, лобіював місцеві інтереси в центрі, значить, йому можна віддати голос. Причому обсяги роботи тут менш важливі. Цілком може бути так, що кандидат обіцяє небагато, проте при цьому реально щось робить, намагаючись реалізувати обіцяне. Може ж бути і навпаки, коли кандидат будує „наполеонівські плани”, обіцяючи, що за кілька років ваш округ, населений пункт і так далі перетвориться на Нью-Васюки. У це вірити не можна у жодному разі. Свій округ така людина „кине” при першій же нагоді у кращих традиціях Остапа Бендера. Тож у мажоритарних округах треба звертати увагу лише на справи, не надто переймаючись словами.

Усі наведені поради зовні виглядають досить простими. Проте багато людей ними нехтують, покладаючись або на інтуїцію, або на симпатії, або на яскраву рекламу. Зрештою ж, ті хто керуються емоціями, а не логікою, або лінуються вивчити своїх обранців, як правило розчаровуються найбільше. Тож не зловживайте емоціями і не нехтуйте цими зовні елементарними порадами. Можливо, саме вам вони допоможуть вийти із замкненого кола, нарешті порушувати українську політичну традицію швидко розчаровуватися у своєму виборі.