Мажоритарка – це повернення до політики

Адже вона збільшить рівень конкурентності і відповідальності в парламенті.

Чергові парламентські вибори, які відбудуться 28 жовтня, не даремно припали на високосний рік. Адже це будуть не просто вибори, а досить епохальна подія. Вперше за останні 10 років депутатів до парламенту обиратимуть не лише за партійними списками, а й за одномандатними мажоритарними виборчими округами. Важливість мажоритарки як складової виборчої системи і як методу обрання депутатів полягає не лише в тому, що це диверсифікує форми народного волевиявлення.

Мажоритарка – це, разом із тим, політичний феномен. Голосування в одномандатних округах, по суті, повертає в український соціальний простір активну політику. За цією логікою, можливо, було б добре, якби вся виборча система в Україні була повністю мажоритарною. Чому? Тому що мажоритарка – це, повторимося, повернення до політики. Без мажоритарки політики б не було, як не було її в 2007-му році – купа білбордів та рекламних роликів, але без ідеї і без реального політичного процесу. Була така безідейна структуризація.

Мажоритарка поверне політику і в стіни Верховної Ради. Політику, яку звідти вихолостили. Якщо людина у важкій боротьбі здобула собі місце під парламентським куполом, з нею вже не так просто буде спілкуватися тим, хто намагатиметься „сколотити” парламентську більшість. Буде більше домовленостей, більше процесу.

Людина, яка пройшла за мажоритарним округом, вона вже апріорі більш незалежна. Адже вона за це боролася. Депутат все-таки перетворюється на обранця народу, а не на висуванця партійного списку кількох мега-партій, що намагаються грати на сезонних рейтингах, працюючи лише під час виборів і повністю згортаючи роботу із суспільством у між виборчий період. Тому не лише керівники фракцій, а кожен окремий із 450 депутатів стає гравцем. Політика перестане бути командно-адміністративною, вона стане ігровою і змагальною. Тобто це все-таки позитивна тенденція, шлях до оновлення.

Для початку – це спосіб зробити політику динамічнішою, а в динамічній політиці з’являтимуться і нові ідеї, і нові лідери. Не „картинкові” нові лідери, як Королевська, а реальні. Там, де однодумство, там немає думки. Думка є там, де є процес, де є рух. Мажоритарка із самого початку виборів створює умови для цього руху, для боротьби на місцях, для внутрішньопартійних оновлень. Ця боротьба перейде і в стіни парламенту. Адже туди прийдуть люди, які це вибороли, і, відповідно, відчуватимуть право на самостійну гру

Не менш важливо, що мажоритарна виборча система передбачає персональну роботу депутатів і їхню персональну відповідальність перед виборцями за результати цієї роботи. Адже депутат має особисто, реальними справами довести свою гідність іще будучи кандидатом. Отже, він іще до обрання працюватиме задля вирішення ключових проблем свого округу, відповідно зустрічатиметься з людьми, розбиратиметься в реальній ситуації. Так, само депутат повинен буде продовжувати займатися вирішенням реальних проблем свого округу, вже будучи обраним до парламенту, якщо розраховує не втратити підтримку людей на наступних виборах.

Таким чином, депутат буде вимушений продовжувати зустрічатися з виборцями округу, чути їхні проблеми, вести прийоми, працювати на місцях у своєму окрузі. Це, по-перше, означатиме, що той самий депутат звітуватиме перед людьми, тобто нестиме перед ними безпосередню і персональну відповідальність не лише на виборах, за кілька місяців до дня голосування, а й у між виборчий період. Тобто зв’язок між депутатом і громадянами не перериватиметься.

По-друге, це означатиме більш дієве вирішення місцевих проблем на загальнодержавному рівні. Адже маючи досить серйозні повноваження і важелі впливу депутат вже не зможе сказати, що йому не дали чогось зробити. Він, як мінімум, може подавати запити, вносити законопроекти, проводити зустрічі із чиновниками центрального та місцевого рівня, обговорюючи проблеми і вимагаючи їхнього розв’язання від компетентних органів. Отже, депутат не лише знатиме місцеву проблематику, а й активно братиме участь в її вирішенні.

По-третє, мажоритарна виборча система має всі шанси додати послідовності діям парламентаріїв. Адже якщо, наприклад, депутат обирався за округом десь у Західній Україні і ратував за єдину державну мову та євроінтеграцію, а потім вступив, припустимо, до фракції комуністів, то він матиме небагато шансів на переобрання. Тож народні обранці будуть більш залежними від виборців та більш послідовними у виконанні положень своїх програм.

По-четверте, вже сам факт перемоги депутата в одномандатному окрузі є певною перевіркою на наявність довіри, підтримки і авторитету у конкретного політика. Якщо людину обрали люди безпосередньо на місці, це означає, як мінімум наявність політичної підтримки достатньо значної кількості виборців. Отже, завдяки мажоритарні вдасться відсіяти зі стін парламенту політиканів, яких ніхто не знає, яким ніхто не довіряє і які, по суті, нічого не роблять, крім виступів на телебаченні. Таких людей відсіють сама система виборів, адже пустодзвонством вони ніколи не зберуть достатньої підтримки громадян.

Зрештою, по-п’яте, завдяки мажоритарній виборчій системі може значно покращитися і безпосередньо законодавча робота парламенту. З одного боку, люди, які обиралися, працюючи на місцях, краще знатимуть проблеми, що потребують першочергового вирішення. А отже в своїх законодавчих ініціативах вони так само робитимуть упор на основному, а не на другорядному. До того ж, вони будуть більш компетентними і навченими, краще розбиратимуться в ситуації завдяки роботі під час виборів. З іншого ж боку, мажоритарники знатимуть широке коло питань, що існують на місцях – від Заходу до Сходу країни. Тим самим законодавче регулювання ставатиме повнішим, враховуючи всі нюанси і проблеми, регіональну специфіку окремих областей і місцевостей.

Словом, мажоритарна виборча система, за якою на чергових виборах буде обрана половина від конституційного складу Верховної Ради – 225 депутатів має щонайменше три плюси. Перший – це повернення конкурентності і реальної змагальності в політику. Другий – збільшення незалежності депутатів від партійних лідерів, а отже їх більша контрольованість народом, пере яким вони будуть безпосередньо підзвітні за свою роботу. Третій – наближення парламентаріїв до реальних проблем людей і більш активна участь у їхньому розв’язання, реальна робота на місцевому рівні. Тому мажоритарка – це, в цілому, великих позитив. І люди, які наважаться йти на округи, а не ховатися за партійними списками, однозначно заслуговують на значно більшу довіру і повагу, ніж ті, кому простіше відсидітися у телестудіях і дорогих кабінетах, ніж їхати на місця, аби бачити і сприймати реальне життя, яке народні обранці покликані робити кращим.