Ласкаво просимо до в"язниці

Перший в Україні музей-в"язниця

Минулого тижня довелося бути у Львові, брати участь у міжнародному симпозіумі криміналістів «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення».

В програму заходу входило відвідування першого в Україні музею-в’язниці.   Меморіал «Тюрма на Лонцького» розташовується у приміщенні, в якому діяли каральні органи трьох окупаційних режимів: польського, радянського та німецького. А якщо коротко – це слідчий ізолятор, в якому утримувались протягом досудового слідства політичні в’язні (українці, які не скорились окупантам). В цих стінах свого часу перебували: Степан Бандера,  Катерина Зарицька, В’ячеслав Чорновіл та багато інших відомих і невідомих людей.

В"язниця функціонувала  до 1991 року.

Будь-які слова будуть зайві, оскільки ними не передати  відчуття страху, болю, страждання, смерті та  запахів, що характерні саме для таких закладів, які міцно в’їлися в стіни й залишилися донині.

Просто хочу розмістити світлини, які я зробила там і порекомендувати всім, хто буде у  дивовижному місті Львові, відвідати й це місце – гострі враження  гарантую.

В приміщенні слідчого ізолятору  нічого не змінювалось, та штучно не реставрувалось .

Камери надзвичайно маленькі, зазвичай (зі слів ще живих  колишніх в’язнів) вони були переповнені настільки, що спали  вони по черзі, один спить, інші стоячи чекають черги. Як на моє враження, то площа камер  приблизно 2 на 2 метри. Одяг сезонний не видавався, родичам передавати забороняли. Тож зимою людина могла перебувати у літньому одязі. Лікаря у цьому слідчому ізоляторі не було. 

Кабінет слідчого. Допити  за часів НКВС проводились виключно вночі. Використовували наступну тактику тиску: після нічного допиту  не давали фізичної можливості спати. В"язня поміщали у приміщення облаштоване таким чином, що знаходитись у ньому можна лише стоячи, навіть не було можливості зігнути коліна. На підлогу наливали крижану воду (шар, приблизно  10-15 см). Так, стоячи всю ніч у крижаній воді, людина повинна була виснажитись та морально зламатись.  Крім того застосовувались тілесні тортури, наприклад підколювання голок під нігті (зі свідчень самих в’язнів).

Зверніть увагу на дату, вже почалась Друга вітчизняна  війна. За такими наказами (це фото з  розсекреченого у 2009р. архіву КДБ) були на початку війни звільнені  злочинці, засуджені за кримінальні злочини, натомість масово розстріляні без вироку суду  особи, які звинувачувались у вчиненні політичних (антирадянських) злочинів.

Туалет. В нього потрапляли в’язні за розкладом – двічі на день, рано та ввечері.  Для тих, в кого потреби виходили за межі такої норми, в камерах (в кутку) знаходились звичайнісінькі відра. Уявіть собі на хвилинку таке приниження людської гідності і згадайте розмір камер (як ванна кімната  в радянських будинках).

Двір в’язниці, в якому було знищено чимало в’язнів. Німецькі війська зняли хроніку саме в цьому дворі. Словами жах не передати – краще побачити. Хроніка демонструється в одному з приміщень музею. Другий поверх будівлі - діючий (там знаходиться ізолятор тимчасового утримання).http://www.lonckoho.lviv.ua/arhiv/masovi-rozstrily-1941

Завершу  думками, які мене після відвідування музею не полишають.

Яка ж безмежна людська жорстокість, яке жахливе знущання і приниження людської гідності.

Не можу збагнути, як ці люди витримували тортури (голод, холод, голки під нігті, карцер, тортури безсонням та кімнатою без світла та вікон (в якій деформується психіка, аж до хворобливих станів). і не зрікались своїх поглядів та переконань.  Чесно? Я не можу уявити  в сучасному світі таку силу духу і волі.

Є там ще багато цікавого – це варто бачити на власні очі.  Адреса музею-в’язниці: Львів, вул. С. Бандери, 1, вхід та екскурсії безкоштовні. Сайт музею: http://www.lonckoho.lviv.ua/ (на сайті є віртуальна екскурсія)