Дефіцит прісної води як причина війн (сучасних та майбутніх)

Міжнародний злочин

Іноді природні ресурси стають справжнім прокляттям для країни, вимагаючи від неї страшних людських «жертвоприношень». За деякими оцінками, у Демократичній Республіці Конго в результаті вторгнення на її територію військ Уганди і Руанди загинуло від 2 до 3 мільйонів осіб. Реальна причина конфлікту – це багаті природні ресурси Конго.

Прісна вода, так само як нафта та газ, є природнім ресурсом за який  уже зіпсовані стосунки між деякими країнами і в перспективі загроза нових конфліктів буде лише зростати. На Сході боротьба за водні ресурси є головною темою політики, оскільки до сьогоднішнього дня не вирішено питання сумісного використання джерел прісної води між Ізраїлем, Сирією, Палестиною та Ліваном. Міністр оборони Великобританії Джон Рейд в інтерв’ю «The Independent» у лютому 2007 року назвав воду однією зі складових арабо-ізраїльського конфлікту. Про що свідчить утримання з 1967 року Ізраїлем Голанських висот. Адже Голанські висоти є стратегічним районом, хто володіє ними – той контролює верхів’я ріки Йордан, з якого і наповнюється ізраїльський водогін.

Напруженою та конфліктогенною стає ситуація з приводу користування водами річки Євфрат (Туреччина – Сирія), Ніл (Єгипет –Ефіопія), Брахмапутра (Китай – Індія), Ганг (Бангладеш – Індія) и Окаванго (Ангола – Намібія). Так, Єгипет уже погрожує бомбардуванням ефіопської  і суданської греблі, якщо такі будуть побудовані на річці Ніл. Ідентичні проблеми у Сирії з Туреччиною. Турки контролюють верхню течію річки Євфрат і давно планують будівництво греблі. Реалізація цих намірів призведе до скорочення обсягів води, яка досягає сирійської території. Самі ж сирійці давно спорудили греблю на Євфраті, чим зіпсували стосунки з Іраком.

Загроза війн за джерела питної води це не лише плід розрахунків та прогнозів вчених, це і висновки комісії ООН з проблем оточуючого середовища. Ще у травні 2002 року цією комісією була оприлюднена доповідь з висновками про те, що через активне забруднення навколишнього середовища та зміни клімату вода може стати ледь не головною причиною майбутніх війн. Адже на сьогоднішній день майже мільярд осіб на планеті не мають ніякого доступу до безпечної питної води, а через тридцять років ця кількість збільшиться до 2,7 мільярдів. Через тридцять років більше половини населення землі буде проживати на територіях, що мають проблеми з водою, оскільки найбільш дефіцитним ресурсом  стане прісна вода.

З багатьох вище зазначених причин людство опинилось у ситуації  невпинного зменшення природних ресурсів і одночасного збільшення потреби в них. Утворення природо-ресурсного дефіциту уже спровокувало розв’язання агресивних війн.  Так, у 90-ті  роки  XX століття у війнах за доступ до природних ресурсів  загинуло близько 5 мільйонів осіб. Ще 6 мільйонів   втекли до сусідніх держав, а від 11 до 15 мільйонів змушені були змінити місце проживання не залишаючи батьківщину*.

Аналізуючи  війни, що вже були розпочаті за доступ до природних ресурсів можна зробити висновок, що потерпають  від них  економічно не розвинені, погано озброєні, слабкі і не захищені країни, які стають заручниками тих природних ресурсів, що  є на їх території. Сильні впливові держави (країни-лідери геополітичних регіонів) намагаються встановити контроль над природними ресурсами будь-якою ціною, зокрема через військову агресію або інше втручання у внутрішні справи держави.

Україна  багата на природні ресурси – мінеральні, водні, лісові, земельні. Разом з тим Україна є економічно не розвиненою та погано озброєною державою, що робить її не повноцінним партнером, а потенційною жертвою використання іншими країнами (співдружностями, союзами) її природних багатств (в тому числі невідновних ресурсів) за безцін.