Фінішна крива

Настав день тиші

Вибори добігають кінця. Завтра – судний день для політиків і політичних сил, які наважилися взяти у них участь. Сьогодні агітація вже заборонена, тому нарешті очі й вуха можуть відпочити від надокучливої реклами, заїжджених гасел, карколомних сюжетів у відеороликах та набридлих плакатів, що муляли нам органи відчуттів, а головне мозок понад півроку. Адже хоча виборча кампанія формально триває лише три місяці, насправді ні для кого не є секретом, що фактично перегони за місця у парламенті тривали з травня-червня поточного року. Деякі ж гравці включилися у кампанію і того раніше, ще ж березня закликаючи нас «підтримати команду нових лідерів» або «повернути країну народу».

Проте сьогодні переддень виборів і агітація заборонена. Тож більше ми не побачимо і не почуємо таких закликів. Принаймні, до наступних виборів – місцевих і президентських. Наразі ж білл-борди зрадливо пустіють, ще не завішені комерційною рекламою, по телебаченню йдуть лише розважальні передачі, а у рекламних блоках можна побачити хіба що зубну пасту і горілчані торговельні марки.

Звісно, на нас ще чекатиме бурхливий день голосування, вечірнє, нічне, а потім і ранкове підбиття перших підсумків, тижневий-двотижневий остаточний підрахунок голосів Центральною виборчою комісію, потім, можливо, суди невдоволених власним результатом і ображених на виборців і на весь світ за не потрапляння під омріяний «купол». Проте все це – потім. А зараз, у переддень голосування, як ніколи доречно підбити перші підсумки того, як пройшла нинішня кампанія.

Що ж стало найбільш показовим, важливим і, так би мовити, трендовим для виборчих перегонів, які наразі добігають свого кінця? По-перше, нинішні вибори позначилися тим, що на них була повернута змішана виборча система, і ми знову почали обирати кандидатів у одномандатних округах. Звісно, поновлення мажоритарної складової на виборах позитивно позначиться на складі наступного парламентського скликання. Депутати стануть більш незалежними від партійних лідерів, адже перемогою переважно завдячуватимуть лише собі. Вони знатимуть реальні проблеми «з місць», тому будуть компетентнішими у роботі, а бажання переобратися через п’ять років підштовхуватиме народних обранців хоч якось ці проблеми вирішувати, знаходячи можливості для розв’язання принаймні найбільш нагальних питань. Словом, із введенням мажоритарки політика таки стала дещо ближчою до пересічних громадян.

Утім саме мажоритарна складова виборів стала проблемною в сенсі числа порушень у ході виборчого процесу, а також у відношенні чесності боротьби. У багатьох округах скандали спалахували із регулярністю раз на два тижні, а деякі округу взагалі не виходили із чвар і протистояння «нижче пояса». Якщо у деякі округи прийшли кандидати із системними пропозиціями та солідним послужним списком попередньої роботи і виконаних обіцянок та реалізованих справ, то часто траплялися й такі округи, де кандидати намагалися просто «попробувати щастя». Особливо характерною така ситуація є для Києва, де консистенція заможних бізнесменів із політичними амбіціями на квадратний метр є найбільшою по країні. Однак проблеми, що були на мажоритарні все ж можна списати на те, що, за великим рахунком, для України це «новинка». Ця система повернулася в країну через десять років після ліквідації, тож звісно навички її ефективної організації були втрачені чи, щонайменше, суттєво забуті. Залишається сподіватися, що із помилок нинішньої кампанії будуть зроблені правильні висновки, а наступні мажоритарні вибори пройдуть спокійніше, аби вибір людей був більш зваженим і не таким спонтанним, як це подекуди траплялося цього разу.

По-друге, важливим аспектом нинішніх виборів стало засилля на них спортсменів і зірок шоу-бізнесу. Якщо раніше політичні сили просто не гребували включити до стартової п’ятірки відому і впізнавану особистість, то на цих виборах зірки почали ставати основою передвиборчої кампанії для деяких політичних проектах. У одному ж з випадків спортивна зірка взагалі зуміла очолити список, що має всі шанси отримати вельми пристойні позиції у наступному скликанні Верховної Ради. Ця тенденція яскраво свідчить про те, що політика в Україні дедалі більше перетворюється на шоу, своєрідний перфоманс, де головним є не зміст, ідеї, програми і пропозиції, а форма, показовість і яскраві фарби намальованої псевдо-ідеологічної картинки. Можна навіть сказати, що на нинішніх виборах тенденційним стало підміняти політичну ефективність політичною ефектністю.

По-третє, нинішні вибори особливо позначилися появою і успіхом або відносним успіхом нових проектів, які не брали участі у жодних попередніх парламентських кампаніях, а деякі не брали участі у жодних виборах та в жодному форматі взагалі. Це можна пояснити тим, що людям, які розчарувалися у найбільш потужних, відомих і так би мовити усталених політичних силах, важливо побачити щось нове. Адже такі проекти не лише створюють ілюзію оновлення, а й дають кожному окремому громадянину домалювати, додумати до реальних якостей цих політичних сил саме те, що їм хотілося б бачити або отримати від своїх обранців. Секрет успіху тут простий. Він полягає у тому, що раніше такі проекти не були ані у владі, ані в опозиції, тому ще не встигли відмовитися від виконання обіцянок та підвести своїх виборців. Тому поки вони викликають довіру і надії на зміни та позитивні перетворення. Проте можна прогнозувати, що розчарування від таких проектів згодом буде тим сильнішим, чим більшими зараз є сподівання і очікування.

Так чи інакше, вибори добігають кінця. Остаточну оцінку їм можна буде дати лише згодом, коли депутати приймуть присягу, сформують або не сформують більшість, призначать керівні органи парламенту. Тож наразі ми мусимо обмежитися лише оцінкою перебігу кампанії. Найкращим суддею результатів виборів стане час. Зараз ми стоїмо на фініші, але на нас ще чекає багато важливих подій, які поки складно наважитися прогнозувати. А, значить, поки що це – фінішна крива…